Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Програма: «Сімейна консультація»

Ведуча: Ірина Суботовська

Гості: Ірина та Руслан Марченки

Ведуча: Чому після того, як люди прожили в шлюбі 10-15-20 років, все починає не подобатися?

Руслан: Перше, до чого я дійшов - у житті ми всі чогось навчаємось. Навчаємось писати, читати, рахувати, кермувати машиною, готувати... Але ми не замислюємося над тим, що треба вчитись і сімейних взаємин. Ми гадаємо, що все само собою буде складатися. Проте так, на жаль, не виходить. І нас це застає зненацька. Ми маємо вчитися вибудовувати родинні стосунки.

Ведуча: Ну, а де ж їх можна навчатися?

Руслан: Це хороше запитання. На жаль, авторитетного «сімейного інституту» в колишньому Радянському Союзі немає. Такі знання не передавалися з покоління в покоління. Або вони десь загубилися під час Другої світової війни, оскільки багато чоловіків загинуло, й жінки самі виховували своїх дітей, на собі все тягнули. І це передалося наступним поколінням. Таке враження, що на генетичному рівні.

Як формується сім'я? Наприклад, ми з дружиною  - удвох на кухні. Вона чистить картоплю, я їй допомагаю. Дитина це бачить. Тато з мамою про щось говорять, допомагають одне одному, і в такий спосіб несвідомо у неї формується приклад взаємин. Дитина запам'ятовує, як поводяться батьки. Якщо вона, приміром, приходячи додому, бачить, що тато лежить на дивані, а мама весь час працює, у неї теж формується певний образ. Батьки не замислюються над цим, вони вважають, що дитина нічого не помічає.

Ведуча: І ця модель потім може повністю повторитися в її родині.

Руслан: Справді, більшою мірою це так. Дуже рідко можна спостерігати зворотну реакцію, коли дитина бачить все це і в ній виникає опір: «Я не бажаю, щоб у мене в домі так було». Це як у мене. Я виріс без батька, і тому вирішив, що не хочу, щоб моя дитина зростала без тата. Ще до зустрічі з моєю дружиною я собі пообіцяв: «Я докладу всіх зусиль, щоб зберегти сім'ю». У мене була така установка.

Ведуча: Від чого вона залежить? Чому одні люди просять у Бога цієї сили, щоб будувати взаємини, а інші - ні?

Руслан: Насправді, на це питання складно відповісти. Чому? Якщо дивитися на нього теоретично, в одних сім'ях батьки не пили і не курили, а діти - п'ють і курять. Може, мама і тато в цій справі передали куті меду, тримали дитину в лещатах, не було змоги поговорити, порозумітися і син чи дочка зірвалися. Я не можу дати точної відповіді, але, мені здається, хтось має людину ззовні скерувати до щасливої родини. Мої погляди сформувалися, коли я прийшов до церкви і мені сказали, що з Богом можна вибудувати все, змінити навіть те, що є дуже складним. І я погодився з цією ідеєю.

Ведуча: Іро, як воно - бути одночасно мамою, дружиною служителя і творчою людиною?

Ірина: В принципі, буває складно. Але я скажу вам так: якщо чоловік у домі не тікає від обов'язків, турботи і допомоги дружині, то незалежно від того, скільки в сім'ї дітей, як багато часу проводиться в служінні, все буде гаразд. Якщо той вільний час, який є у чоловіка, він присвячує родині, а не чомусь іншому, то дружина не почувається неповноцінною. Я не почуваюся так. У мене рідко виникають моменти, коли я зовсім не можу впоратися і висуваю глобальні претензії чоловікові. Хоча, звичайно, такі ситуації стаються у всіх сім'ях, незалежно від того, служитель ти чи ні, світська у тебе робота чи церковна. Але що мені допомагає справлятися: я завжди думаю про достоїнства чоловіка і не згадую про його вади.

Ведуча: А в служителя Божого можуть бути вади?:)

Ірина: Ну, скажімо так: у служителя їх не може бути, а в чоловіка вдома вони є...J Колись, якщо не помиляюся, дружині Озборна поставили запитання: «Чи виникали у вас коли-небудь думки про розлучення?» Вона відповіла: «Про розлучення - ні, а про вбивство - так».J Так що, все буває. Мені в ці моменти допомагає здатність не жаліти себе, а думати про достоїнства чоловіка. У нього їх набагато більше, ніж у мене. Я людина емоційна. Не думаю, що це пов'язано з творчою професією, це, ймовірніше, особливості темпераменту. Я не завжди контролюю свої емоції, але мені дуже пощастило: Господь дав мені довготерпеливого чоловіка. 14 років скоро буде, як ми одружені. І в нас не було криз у шлюбі. Я намагалася собі відповісти на запитання, чому. Адже навколо стільки подружь, які зазнають кризи за кризою, а дехто взагалі не справляється і втрачає сім'ю. Відповідь на це запитання полягає в тому, мабуть, що мій чоловік ніколи не намагався домінувати, тиснути, завжди підтримував будь-які мої починання. Ось Руслан сказав, що колись вирішив берегти родину за всяку ціну, і він робить все, що може для цього. Якщо чоловік дуже завантажений, я, в основному, справляюся. Чому? Тому що він завжди це компенсує. Просто сім'я - це щоденна праця... Праця завдовжки в життя. Ми часто так не сприймаємо цього.

Ведуча: А що ви маєте на увазі під словом «криза»?

Ірина: Криза - це тривалий розлад міжособистісних зв'язків, внаслідок якого чоловік чи дружина або обоє перебувають в депресії. Вони не знаходять відповідей на свої питання і не заповнюють своїх первинних потреб, які нормальні у взаєминах між близькими людьми. Це криза.

Ведуча: Чи були періоди, коли ви не розмовляли зі своїм чоловіком? Як довго це тривало? Кілька хвилин, годин або днів?

Ірина: Так надовго мене ніколи не вистачало:)

Ведуча: Чому? Завдяки тому, що він робив перші кроки?

Ірина: Це відбувалося по-різному. Якщо одна людина весь час робить перший крок, це ні до чого доброго не приведе. Оскільки інший завжди буде відчувати, що це - гра в одні ворота. У нас відбувається по-різному. Ми по-різному просимо одне в одного вибачення. Найдовше я мовчала, може, години чотири.

Руслан: Я не пам'ятаю такого:)

Ірина: Звичайно, такі побутові кризи - «ти мене не зрозумів», «ти мене не почув» - стаються у всіх. Питання в тому, чи ми робимо з них висновки і чи перепрошуємо одне в одного. Для мене це дуже важливий момент. Якщо ти попросив вибачення, отже, ти переосмислив ситуацію, впокорив своє его і зміг вибачитися. Ось це важливо. Якщо люди, навіть припускаючись помилок, можуть щиро просити вибачення, отже, вони на правильному шляху. Це не означає, що в сім'ї не будуть виникати проблеми чи розбіжності. Але все це можна пережити, якщо ви вмієте йти назустріч і просити вибачення.

Ведуча: Чому чоловік та дружина можуть легко погоджуватися в глобальних духовних питаннях, але сваритися через дрібниці?

Руслан: Про духовні речі міркувати легко, тому що це тебе не пов'язує з практикою життя. А тут - реальність. Ти приходиш, дивишся на шпалери, якісь подобаються, якісь інші - ні, й починається суперечка. Безумовно, в цьому терті народжується правильний вибір шпалер, які слід придбати. Але, з іншого боку, є чоловіки, яких в цілому влаштовує все. Для них важливе щось інше. Я особисто довіряю своїй дружині в цих питаннях.

Я справді вважаю нашу сім'ю щасливою. Це, звичайно, не виключає конфліктів, сварок і непорозумінь. Але я маю кредит довіри від своєї дружини. У чоловіка можуть бути промахи, але, в цілому, він виконує свою роль. І навпаки. Я знаю, що моя дружина - працьовита. Вона трудиться, роблячи все, що треба. І мені це дуже подобається. Тобто, з таких речей у мене до неї виробляється кредит довіри. Й усі вади тьмяніють. Тому що кредит довіри набагато більший від емоцій. У твоєму розумі відкладено, що, «ось, твоя дружина докладає зусиль, працює», у тебе це переважає. Точно так само, гадаю, і в моєї дружини щодо мене. Коли в родині є цей кредит довіри, він тебе тримає. Але якщо ти, припустимо, один платіж здійснюєш, а десять - ні, то, відповідно, кредит довіри - слабкий. І тоді людям важко. Вони розчаровуються. Адже є якісь сфери, де цей кредит довіри кульгає...

• Попередня
• Наступна