Пожалуйста, оцените Оценка 1 Оценка 2 Оценка 3 Оценка 4 Оценка 5  

Програма: «Світлі гості»

Ведучий: Владислав Бондарьков

Гість: Роман Островський

В.Б.: Вітаємо всіх, хто слухає Світле радіо! Сьогодні нашим гостем є Роман Островський, викладач Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ. Романе, вітаємо Вас!

Р.О.: Вітаю. Дякую Вам!

В.Б.: Що саме Ви викладаєте?

Р.О.: Біблійну герменевтику – предмет про те, як інтерпретувати Святе Письмо, Пророчі книги і поетичну літературу Старого Завіту. 

В.Б.: Дуже цікаво. Ви також маєте священицький сан?

Р.О.: Так.

В.Б.: Ви презентували твір, який має стосунок  до біблійної книги Екклезіяста.

Р.О.: Так, я написав невеличкий науково-популярний коментар на цю книгу під назвою «Проповідник» або «Когелет». Уже побачили світ перших три посібники коментарів у співучасті з іншими біблеїстами, а тепер готуються до публікації ще 2, а ще згодом ми плануємо видати коментарі на всі інші біблійні книги. Нам пропонували, на яку книгу Святого Письма ми хотіли б створити коментар, і я вибрав книгу Екклезіяста, тому що свого часу писав за  нею кандидатську роботу. Мені було цікаво розширити свої горизонти,  і я взявся саме за цю книгу. Хоча вона - досить складна.

В.Б.: Як давно Ви так глибоко цікавитесь Біблією?

Р.О.: Власне, бажання продовжувати досліджувати Святе Письмо в мене зародилося, коли я ще навчався у Львівській духовній семінарії від 1999 до 2006 року. Я поїхав на навчання до Риму, де захистив ліцензіат (кандидатську). А зараз я дописую докторську роботу. І власне там я почав заглиблюватись у Старий Завіт, у грецьку, єврейську мови, в питання екзегези і став все це переосмислювати. 

В.Б.: А як, власне, Ви обрали професію?

Р.О.: До семінарії я мав сумніви, тому що мені дуже подобалася історія. Але з часом все ж схилився до думки, що хочу навчатись у семінарії та стати священником, нести добро людям. Інші священники були для мене прикладом. Вони показували, як можна служити тим, хто перебуває у критичних ситуаціях.

 
В.Б.: Складається таке враження, коли молодь іде до семінарії, вона знаходить те, до чого більше схильне серце. Так це відбувається?

Р.О.: Приблизно так. Кожен формується у процесі навчання. 7 років – це досить довгий час, щоб вирішити, що ти хотів би робити після закінчення закладу. Багато співбратів з мого курсу по завершенні навчання обрали одруження, висвячення та духовну працю.

В.Б.: Які б коментарі Ви дали поетичним книгам, і, зокрема, книзі Екклезіяста?

Р.О.: Колись, в одного з американських авторів я прочитав, що поетичні книги Святого Письма – це найбільш секулярні, якщо так можна висловитись,  книги Біблії. Я маю на увазі, що вони допомагають жити за Божими нормами і стандартами, але у щоденному житті. Вони говорять про побутові, банальні речі. Скажімо, ті самі Приповісті. Вони навчають, як поводитись за столом, як розмовляти з царем, тобто, повідомляють нюанси, як учиняти мудро… Всі книги є різними. Кожен автор, який їх укладав, мав певну мету. Когелет, справді, занурений у грецьку філософію. Але, на мою думку, його потрібно трактувати як апологета єврейського біблійного бачення. Він бере це бачення і показує, як його можна пояснити ідеалами Писання.  

В.Б.: Когелет – апологет єврейства серед грецького світу.

Р.О.: Саме так. Навіть існує така гіпотеза, що Екклезіяст мав школу мудрості або своїх послідовників. І, власне, його завданням було доносити цю мудрість до юнацтва, яке було просякнуто елліністичними впливами.   Й Екклезіяст робив це вдало. Він дуже вправно подає ці ідеї. Проповідник часто показує, що поза ними є Бог Творець, Який дав початок усьому.

В.Б.: Ви сказали про те, що Екклезіаст мав школу мудрості. Так само й Ісая. Деякі дослідники кажуть, що був другий і третій Ісая. Як Ви до цього ставитесь?

Р.О.: До книги Ісаї я  ставлюсь дуже позитивно. Вона глибока, але не проста. Справді,  була така думка, що можна говорити про три книги Ісаї. Але цей первісний Ісая ніби започаткував школу, яка пізніше розвивала його думку і в стилі його пророцтв «перепояснювала» кожному новому поколінню ті ідеї, з якими Бог звертався до Свого народу. Ісая говорить про асирійське поневолення, потім  - про період вавилонського полону, а ще згодом – про повернення з нього.  І у всіх цих подіях пророк бачить руку Господа, Який веде Свій народ. На мою думку, ми можемо говорити про ширше поняття Ісаї як про школу, не лише як про одну особу, яка написала 66 розділів. 

В.Б.: Книга Екклезіяста витримана в одному стилі, і раптом наприкінці текст: «Підсумок усього почутого…» (у рос. перекладі – «Выслушаем сущность всего…»). І скептики кажуть: це, напевне, хтось дописав. Як Ви ставитесь до таких гіпотез?

Р.О.: Кожна гіпотеза має право на існування. Але що стосується процитованої Вами фрази Екклезіяста (Когелета), то вона - не в його стилі, не в стилі людини, яка постійно все критикує. Однак тим самим Проповідник змушує молоде покоління замислитися над вірою, яку пропонують предки. На мою думку, якийсь редактор міг дописати цю фразу. Навіть  та сама Євангелія від Івана має пролог, що є своєрідним ключем  до книги, але водночас цілком не відповідає її стилю. Найімовірніше, це було додано, можливо, це був якийсь гімн.

В.Б.: Однак цей пролог дуже схожий на послання.

Р.О.: Пролог можна порівняти з книгою Буття. Автор відсилає читачів до неї. Тут питання – хто кого брав за приклад? Але те, що це є одна ідея, одна школа, це справді так. З Об’явленням важче. Ця книга належить до  Іоанівської традиції, але її термінологія дуже своєрідна.   Однак  ми додаємо Об’явлення до Іоанівського корпусу.

В.Б.: Ми не розглянули книгу Псалмів. Там є така частина гімнів, які вважаються архаїчними. І в книзі Ісаї є такі вкраплення, і в П’ятикнижжі також. Нещодавно вчені виявили таблички з ханаанейськими переказами, які дають змогу провести певні паралелі. Ви щось читали про це?

Р.О.: Можна точно сказати, що ізраїльтяни, перебуваючи на цій території, так чи інакше взаємодіяли з іншими семітськими народами. І жанр псалмів не був винятково жанром євреїв. Так само і з пророцтвами - вони були і в поган. Але між їхніми і біблійними пророцтвами є суттєва різниця. Коли в інших народів просто приходив якийсь оракул чи жрець і казав, скажімо, що треба побудувати храм, чи зробити щось інше, все це записувалось, акуратно скручувалось у сувій і клалося на полицю. І потім нащадки його знаходили. Біблійні пророцтва мають відмінність, яка дуже важлива. Їх фіксували, читали, а згодом, якщо пророцтво здійснювалось,  дописували. Так вони продовжували жити. Пророцтва були постійно актуальними. Їх перечитували та дописували. Можливо, саме так творилася ця традиція книги Ісаї – яскравий приклад, у якому ми маємо відчуття кількох інших авторів. Кожне наступне покоління, яке читало ці пророцтва, переконувалось, що Слово Боже здійснюється, воно не лишається в минулому. Що Біблія звертається не лише до моїх предків, але й до мене конкретно, і звертатиметься й до моїх внуків. І в цьому полягає відмінність Слова Божого від текстів поганських народів.

В.Б.: Ви викладаєте сучасній молоді. Яка вона?

Р.О.: Молодь, вважаю, у нас дуже хороша, оптимістична і досить твереза. Вона розуміє ту реальність, в якій перебуває, наскільки серйозними є виклики, які постають перед нею. Вступаючи до семінарії, абітурієнти усвідомлюють, що їх чекає. Що вони згодом стануть священниками у всіх регіонах України. Але, разом із тим, молодь бажає щось змінити. Десь є і максималізм, і він потрібен: якщо людина не має в молодості цього бажання, то згодом вона не буде бачити, де зможе себе реально застосувати. Але переплавити цей максималізм у тверезе розуміння ситуації і дати  студентам якісь знання, щоб вони могли все ж змінювати щось – це є, власне, завданням семінарії. Я бачу, що з кожним поколінням наша молодь – світліша, краща. Я вважаю, що у нас є надія.

В.Б.: Чи можна передбачити, якою буде церква через роки?

Р.О.: Я розумію, що Ви маєте на увазі мою статтю на цю тему. Вона з’явилась як спроба реконструкції того, що я прочитав. Я познайомився з великою кількістю матеріалів на футуристичні теми. І я захотів застосувати їх до церкви. Якою вона може бути через 50 -100 років? У кожному пункті я виклав позитивне бачення. У статті я висловив сподівання, що все йтиме до кращого. Хоча як насправді буде,  я не знаю. Ці зміни можна побачити, але завжди лишається маленька частина Божого провидіння, яке ми, гадаю, на щастя,  не здатні передбачити.

В.Б.: Чи може бути щось нове у проповіді Євангелії? Цю тему також висвітлювали на Ваших зустрічах. Як ефективно донести вічні цінності сучасному поколінню?

Р.О.: Справді, покоління змінюються, і підхід також. Церква мусить іти не крок у крок із сучасним світом, бо це нереально, але хоча би давати відповіді на нові виклики. Скажімо,  різні переклади Святого Письма сучасна  людина може мати в одному телефоні. Й, гадаю, в цьому напрямку потрібно працювати. Фейсбук, інші соціальні мережі стають місцем проповіді. У семінарії ми маємо такий предмет як «Мас-медіа і душпастирство», щоб студенти по закінченні навчання розуміли, як поводитися на радіо- і телепрограмах, як писати статті, тобто, щоб володіли базовими інструментами. Без знання цих методів випускникам буде важко у сучасному світі. Ми заохочуємо людей, щоб вони виголошували проповіді тривалістю максимум 10-15 хвилин, щоб аудиторія могла їх слухати. Я вважаю, що євангелізація має рухатися вперед і відповідати часу. Гадаю, що ми знову повертаємося до того періоду, коли Євангелію будуть нести  прості люди, які свідчитимуть про Бога добрим прикладом життя.

В.Б.: Я неодмінно хотів розпитати про Вашу докторську роботу за 15 розділом Євангелії від Івана. Тема – «Правдива виноградна лоза».

Р.О.: Ідея лози – це дуже біблійна ідея. Якщо ми бажаємо розуміти Євангелію від Івана, слід знати Старий Завіт. Справді, у Старому Завіті є дуже багато згадок про Ізраїль як виноградник. Основна ідея – така: Господь є Виноградарем, Який насаджує виноградник, дбає про нього. Але в результаті цей виноградник або не дає доброго плоду, або, взагалі, починає повставати проти свого Господаря. І тоді йдеться про суд. Ця ідея проходить через усіх пророків. Пізніше ми спостерігаємо звуження виноградника до особи. Але Христос цю метафору розвертає на 180 градусів. Він каже: «Я є виноградна Лоза, а ви  - лише гілки». Христос повністю прив’язує всю цю метафорику до Себе Одного.

В.Б.: Найбільше моїх друзів турбував ось цей фрагмент: «Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила» (Ів. 15:2). Я десь читав, що у лози є гілки плодоносні і неплодоносні. Другі виноградар підрізає, щоб вони не тягнули сік. І ось деякі люди бояться, що вони – неплідні гілки, які не мають ніякої користі і їх спалять. А в іншому варіанті «відсікати» тлумачать як «піднімати». Що Ви скажете з цього приводу?

Р.О.: Справді, є дві інтерпретації цього тексту. Перша, сувора і чітка: гілку, яка не приносить винограду, відрізають і спалюють. Якщо людина не хоче перебувати на цій виноградині, її відсікають. Друга інтерпретація – що, можливо, гілку, яка падає, піднімають. Тому що виноградні лози садили також у землю. І щоб вони приймалися, їх підпирали. Деяким гілкам потрібно більше часу і догляду. Гадаю, що обидві інтерпретації мають право на існування.

В.Б.: Цікаво, що в таких доктринально важливих уривках є слова, які дозволяють майже протилежні тлумачення.

Р.О.: Мені здається, що навіть самі біблійні автори використовують терміни, які мають багатогранність змісту. Слово Боже - широке і важко поясненне для людського розуміння. У цьому й полягає багатство і грецької мови, і єврейських текстів, коли натякається на цілком інші значення. До кінця оцю таємницю есхатологічну ми розгадати не можемо. І це нас надихає і підштовхує бути гілкою, яка дає плід…

• Назад
• Вперёд