«ВІРА - ДО БОГА ДОРОГА»

Рейтинг користувача: 5 / 5

Програма: «Світлі гості»

Ведуча: Галина Волченко

Гість: пастор Віталій Козубовський

Г.В.: Доброго дня, любі наші слухачі! У студії - Галина Волченко. Ми дякуємо Богові за чудо - 12 років існування нашої радіостанції. І саме 12 років я знаю голос нашого сьогоднішнього гостя. Я хочу познайомити вас, дорогі друзі, зі старшим пастором церкви «Дім Євангелія» Віталієм Володимировичем Козубовським. Доброго дня, Віталію Володимировичу!

В.К .: Вітаємо Вас і всіх радіослухачів!

Г.В .: Ви не тільки є нашим колегою, оскільки Ваш голос, Ваші проповіді звучать в ефірі Світлого, а також Транссвітового радіо. Техніка дає змогу Божому Слову, яке Вам відкривається, бути доступним для багатьох людей. Нещодавно ми були гостями прекрасного свята, яке відбулося у стінах Вашої, дуже гостинної, церкви - 130-го дня її народження. Скільки років Ви здійснюєте служіння пастора у цій спільноті?

В.К .: Уже 35 років.

Г.В .: Це така відповідальність і я з радістю можу розповісти нашим слухачам, що плід є у всьому. Церква наповнена молоддю, дітьми, наповнена музикою, псалмами. Незвичайне відчуття богошанування і Господньої присутності було на святковому зібранні, коли згадували історію, коли виступали люди, які пройшли з Вами цей шлях. Скажіть, будь ласка, Ви навернулись до Бога у цій церкві?

В.К .: Перш за все, хочу подякувати всім гостям, котрі були у нас на цьому чудовому святі, а серед них - і Вам, Галино Львівно, і Вашому чоловікові, Олексієві Анатолійовичу Волченкам. Ви були серед наших, дуже почесних, гостей ...

Г.В .: ...Дуже дякуємо.

В.К .: ... Тому що і я, і багато інших людей є великими шанувальниками вашого служіння і тих радіопрограм, які справді дають можливість слухачам доторкнутися до чогось вічного, божественного, святого, які допомагають розібратися в своїх внутрішніх питаннях. Бо, крім суто зовнішніх, життєвих, проблем, у кожної людини є певні внутрішні переживання, моральні, етичні, духовні. Єдина книга, яка може дати відповіді на всі питання, це, безумовно, Біблія, яка лежить в основі всіх християнських передач Світлого радіо.

Стосовно себе самого хочу сказати, що я народився і виховувався у віруючій родині. Коли я виріс, не скажу, що я був дуже великим грішником. Але що таке гріх, я мав чітке уявлення. І коли, вже після армії, я приїхав до Києва, мій друг запросив мене до церкви, що діяла на вулиці Ямській, 70. Прийшовши туди, я побачив так багато людей, дуже багато молоді, і дуже вродливих дівчат)). Побувши на служінні, я подумав: «Це, мабуть, і є мій шлях». Це був вирішальний момент у моєму житті.

Відтоді вже багато років я йду за Господом і ще ніколи не шкодував про це. Я дякую моєму Богові, що на той момент Він дав мені нехай, невеликої, віри і, головне, здорового глузду, не сказати моєму Господу, Який постукав в серце, «ні». Тепер, озираючись назад, я думаю: яка ж це благодать, бути, з одного боку, таким, як усі, але з іншого, носити в собі щось величне, божественне, що орієнтує тебе на життєвому шляху, надає особливу цінність і тобі самому, й тому, що відбувається у житті. І, найголовніше, яка ж це честь - мати чудову світлу надію. І на сьогоднішній день, і на завтрашній.

Г.В .: Так. Це привілей. І я згадую, знову-таки, День народження Вашої церкви, коли розповідали про вірність і жертовність людей, які пронесли в переслідуваннях і труднощах не тільки свою віру, але і саму громаду - церкву.

В.К .: Як було зазначено під час служіння в доповіді Михайла Владиславовича Козубовського, зі 130 спокійними були останні 30 років, коли Україна стала незалежною. І дякувати Богу, що ми живемо у вільній країні. А решта 100 - були неймовірно складними і драматичними. Початок церкви видався, справді, не таким масовим. Одиниці першими увірували через тих, хто познайомився зі Словом Божим. Наші витоки треба шукати там, де вони існують для всіх церков - у Господі, Його смерті і воскресінні. А ось що стосується нашої київської церкви, то одним із перших був брат Данило Мартинович Тимошенко, пастор і дуже цікава людина. Він і організував першу громаду в Києві.

Г.В .: Це ще він був пастором, коли з'явилося кілька церков у цьому місті? Я знаю, що в Санкт-Петербурзі була одна, а в Києві - 4.

В.К .: Так ось, після того, коли Тимошенко організував першу громаду, 1894 року в Російській імперії вийшов указ вважати євангелізм украй шкідливим рухом. Почалися гоніння, причому дуже жорстокі, коли віруючих обмежували в свободі, позбавляли всіх прав, висилали, кидали до в’язниць. Багато людей віддали своє життя за Бога. Тимошенка також було вислано до Брянська. Але він там став засновувати нову громаду. А з Києва почали організовуватися нові церкви в передмісті, адже тут спрацьовує такий цікавий механізм: люди передають Слово Боже від серця до серця, вони намагаються збиратися разом. З'явилася найпростіша структура братніх спілкувань, на яких читали Писання, віруючі молилися, співали пісні ...

Г.В .: ... І це за часів гонінь?

В.К .: ... Так, і це за часів переслідувань. Коли пастором був брат Правовєров, гоніння посилилися. Цей другий служитель, провівши близько року у в'язниці, звідти вийшов абсолютно хворим і незабаром помер. А вже від 1931 до 1937 року пастором нашої громади був брат Нестеренко. 1936-го всі церкви було закрито. 1937 року почалися страшні репресії, що зачепили всіх віруючих. Нестеренка схопило НКВД. Десь рік його тримали в катівнях цього органу, а потім розстріляли в Биківні. 1938 року, як свідчить статистика, всі церкви закрили.

Г.В .: І віруючі збиралися по домівках?

В.К .: Так. Але в Україні заарештували 25 тисяч служителів, з яких 22 тисячі не повернулися живими. Ці люди були закатовані, розстріляні, вони поклали своє життя за віру в Господа Ісуса Христа. Між іншим, наша сім'я має прямий стосунок до мучеників, бо мого діда, на той час - зовсім молоду людину, за віру в Бога теж схопило і розстріляло НКВД. Моя бабуся лишилася одна з 4 маленькими дітьми. Вона їх, як могла, витягувала. Годувати дітей було нічим. Сім'я жила в селі і вважалася ворогами народу. Просто ні за що мою бабусю і її дітей було позбавлено будь-якої допомоги, і лише один Бог чудесним способом їх оберігав. 1944 року мій батько покаявся і став віруючим євангельської церкви. Одного разу до нього прийшли люди. Якийсь комісар вивів тата на подвір'я і сказав: «Або ти зречешся Бога, або ми тебе розстріляємо. Лічимо до 5». Батько поділився: за якусь секунду перед очима промайнуло все життя. У хаті - молода дружина. І це не так просто - перебуваючи на початку шляху, настільки ризикувати життям. Тато постояв і сказав: «Ні, я не зречуся». Вони повторили: «Ще раз лічимо до 5». Але батько знову відповів: «Ні, я не зречуся Христа». Тоді він почув: якщо ти такий вірний своєму Богові, ми залишаємо тебе живим. Повернувшись до хати, тато, за спогадами мами, був блідим і сивим, як стіна. Ось чого доводилося зазнавати нашим людям.

Г.В .: Віталію Володимировичу, цю історію потрібно згадувати частіше, не тільки під час ювілеїв. Чи говорите ви своїм дітям, молоді, що, згідно з Писанням, нам доведеться зазнати гонінь, а у когось вони можуть відбуватися вже і тепер?

В.К .: Ми запросили на гостину церкву «Храм спасіння», пастор якої, Микола Костянтинович Величко, був одним з лідерів, котрі організовували рух на захист християнських церковних цінностей і свободи віросповідання. У 60-ті рр. минулого століття, коли панував атеїзм, стояло питання про знищення Церкви. Хрущов заявив, що 1980-го року по телевізору покажуть останнього віруючого. І все робилося в цьому напрямку.

Я пам'ятаю цей час: закривалися вікна, люди боялися збиратися, щоб помолитися разом, дітей не пускали до церкви. Був неймовірний пресинг. Дуже багато братів і сестер сиділи в тюрмах і таборах 5, 10 і 20 років. У нашій церкві є сестра Віра Шупортяк. Тоді їй було 19. Дівчина просто працювала з дітьми. Дізналися, заарештували, засудили. 3 роки Віра провела у в'язниці. І так - тисячі людей. Це була нова хвиля переслідувань. Христос про Себе каже: «Я прийшов, щоб мали життя і життя з позостатком». А диявол - є душогуб споконвіку. Тому час був неймовірно складним.

Одного разу ми з гуртом молоді зібралися на березі Дніпра. Сівши в коло, ми розгорнули написані від руки пісенники. І щойно почали співати, несподівано під'їхали вантажівки. Нас оточила міліція з собаками. Гурт повантажили в машини, відвезли на дільницю і десь близько доби тримали в камерах. Викликали по одному і запитували, хто старший, і як ви можете, такі молоді, вірити в Бога. Й ось церква «Храм спасіння» та Микола Величко розкажуть про цей час, щоб ми знали і новітню нашу історію. Завжди знаходилися герої віри, які заради Господа віддавали життя і свободу. Так учиняти просто задля якоїсь ілюзорної ідеї - нереально. За подвижництвом і жертвою віруючих криється щось справді важливе і божественне.

Г.В .: В ефірі Світлого радіо щоранку 3 години триває прямий ефір. І наші слухачі можуть служити всьому світові, ділячись словом, вірою. Проповідуючи, вони допомагають багатьом людям. Щирі голоси можуть звучати в ефірі інтерактивних програм і служити іншим.

В.К .: Я хотів би додати: радіо також потребує вас. Навіть невелика лепта - це вже допомога, вже якась перспектива. Є такий вислів: хто хоче щось робити, той шукає такої можливості. А хто не хоче, той шукає виправдання. Тому дав би Бог усім нам розуміти і не проходити повз того важливого, що робиться поруч із нами, а надто, коли ми говоримо про проповідь по радіо.