Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


Господь іноді любить підводити до краю безодні, вводити до вогняної печі, дозволити кинути нас у лев'ячий рів.


Господь має Свої цілі, найважливіша з яких– показати Свою славу. Як ніколи ми чекаємо цієї миті!

"Ісус їй відповів: Хіба не сказав Я тобі, що коли будеш вірити, — побачиш Божу славу?" (Івана 11:40)

Христос міг попередити трагедію у Вифанії, зціливши Лазаря. Чи не було б це чудом? Було б. Але це було б лише чудом зцілення, а Він готував щось більше.

Христос затримався, дозволив другу померти, рідним – плакати, юрбі - зібратися  й дивитися на траур.

У чому ж тут любов? Чому Він не спішив на допомогу другу? Чому Він дозволив його тілу охолонути в могилі?

Тому що воскресіння – більше, ніж зцілення. Тому що  прохід крізь трагедію важливіше за звільнення від неї. Так Божа слава буде ще величніше.

І нам треба просто почекати і витримати ці довгі, важкі й скорботні "два дні" мовчання Христа:

"Та коли почув, що він хворіє, то залишався два дні на тому місці, де перебував" (Івана 11:6).

Це довгий час Його відсутності, і сотни тисяч посильних, відправлених у небо...

Але мовчання Ісуса не означає, що Він відвернувся від нас! Божий план набагато величніший, ніж просто повернути нам тихе й комфортне життя і зупинити ракети!

"і радію за вас, що Я там не був, щоб ви повірили; та ходімо до нього" (Івана 11:15).

Хоча Христос і знав, чим завершиться ця історія, Він сумував разом із людьми:

"Ісус, побачивши, що вона плаче, та юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і Сам зворушився" (Івана 11:33).

Як же нам важливо знати, що Христос плаче разом із нами, навіть знаючи наперед, що життя переможе смерть, сльози зміняться радістю, а за відчаєм прийде надія!

Хоча ми зараз і дивимось, як повільно вмирає наш "Лазар", як нам співчувають цілі народи, але ми твердо віримо, що після Свого мовчання Він обійме нас і воскресить те, що вже загинуло.

Божа слава і велич неодмінно являться над Україною!