Історії НЕ однієї любові

Світле радіо

Рейтинг користувача: 5 / 5

Ми звикли, що закоханість, яка зароджується між чоловіком та жінкою, переростає у щось велике, чисте, світле – зазвичай, так створюється сім’я. А з чим же можна порівняти це бурхливе почуття? Чи залишається воно протягом всього життя таким же сильним?

Пропонуємо до вашої уваги фрагменти відповідей наших шановних гостей програми «Сімейна консультація». Надихайтеся досвідом, про який дізнаєтеся, привносьте у своє життя щось нове, дбайте про любов у своїх серцях! Пам’ятайте, що любов – це Божий дар людям, Сам Бог – це і є любов! Він приніс Себе у жертву за нас, і таким чином, довів Свою любов до нас, Його дітей!

Любов та Василь Войтовичі

Любов – це рішення

Василь: Любов ніколи не міняється. Любов ніколи не старіє. Любов – це не почуття. Почуття оманливі, вони минають, а любов – то рішення.

Любов: Просто з роками ми більше побачили грані любові, і вона зробилася міцнішою і глибшою.

Марина и Олег Гончар

О романтике и уважении

Олег: Більш, ніж 11 років назад, майже 12, народилося справжнє кохання. Насправді, любовні стосунки, стосунки в сім’ї – це як вогонь який завжди потрібно підтримувати. Ми не можемо на самоплив пускати стосунки, думаючи: «Ось, романтика буде тривати все життя…». Вона триватиме, це правда. Але, нам треба завжди підкидати дрова і хмиз у цей вогонь. Насправді, все починається із дрібниць. Коли ми надаємо знаки уваги одне одному в сім’ї, коли намагаємося бути уважними, – це і є той хмиз і дрова, які ми постійно підкидаємо у вогонь…

Надія та Григорій Коменданти

Життя – як довга нива…

Григорій Іванович: Моє бажання було відразу, що я хочу йти в служіння і моя умова (і прохання) були до дружини, щоб вона підтримувала мене в служінні. І, звичайно, що вона дала згоду на це. І не тільки дала згоду, але і підтримувала весь час. Але в житті – як у житті, все буває, як на довгій ниві.

Надія Данилівна: Знаєте, я хочу сказати: я – з християнської родини, але я не ходила до церкви зовсім, до 10-го класу, поки не скінчила школу. Християни не могли тоді вчитися. І я думала, що коли я не буду ходити до церкви, то я зможу навчатися. Не сталось так, однак не дали мені можливості навчатися, і тому не я Бога знайшла, а Він мене знайшов. Це зовсім інші стосунки з Господом. І тому, коли Григорій мені прийшов і сказав, що «Я молився після армії, і Бог мені відкрив, щоб я продовжив служіння тата і діда.», мене це зворушило, що він – молодий – і погоджується на таке життя. Я знала історію його діда. І потім Григорій мені сказав: «Але Бог мені відкрив, що я не можу бути одинаком у служінні. Він мені відкрив твоє обличчя. І ти будеш мені в поміч.». Але не про любов, не про мої очі, не про мої гарні коси, про які мені хлопчики весь час говорили. От я тиждень просила у Бога, щоб Він мені відкрив, це – так чи ні. І Господь мені дав відповідь. І я Григорію чесно про це сказала (ми зустрілися з ним через тиждень). А повертаючись додому, я просила: «Господи, а тепер дай мені велику любов до цього чоловіка – я з ним іду в життя.». Тоді мені було 19 років. У день весілля, увечері, він узяв мене за руки і мовив: «Доки ми ще так вдягнені як молодий і молода, пообіцяймо перед Богом, що ми ніколи не ляжемо спати, якщо між нами буде щось нез’ясоване.». Оце вам така проста Божа мудрість у людині, простому хлопчині, який повернувся з армії. І питання: було так чи ні? Було. Ми зустрічали сонечко вдвох, але на колінах.

Леся та Гліб Котвицькі

Леся: Ми у шлюбі – 22 роки, а зустрічались ми 3 роки, це був кінець 1992-го. Це був цікавий час, тому що я на той момент була ще досить молодою, навчалася і не планувала жодних знайомств і сімейного життя. Але я тоді була студенткою професійних курсів, і випадково побачила Гліба. Своїм подругам я жартома сказала: «Дівчата, дивіться, це мій чоловік.». Вони запитали: «Ти його знаєш?». А я відповіла: «Уявлення не маю, хто це!».

Гліб: Я взагалі не був знайомий із Лесею. Вона дивилася на мене з коридору, через відчинені двері. Я працював тоді масажистом, а Леся навчалася на курсах масажу. Й один з уроків проводили саме там, де я працював. Потім відбулася цікава історія. По закінченні уроку Леся лишилася. Поруч був басейн, і я помітив, що її волосся було мокрим. Я кажу дівчині: «Слухай, надворі – зима, ти хоч би коси висушила!». А Леся відповідає: «Та не встигла, як завжди.». І я запросив її до себе зі словами: «Посидь, зачекай, доки висохне волосся.». Так ми й познайомилися.

Леся: Я сиділа, і ми розмовляли. Склалося таке враження, ніби ми знайомі років 100, хоча ми бачили один одного вперше.

Гліб: Мені здається, було б розумно молитися спочатку про себе, щоб стати тією людиною, з якою буде комфортно жити. Тоді ви вже отримаєте право просити в Бога: «Господи, я хочу собі дружину ось із такими якостями характеру!». Я завжди кажу, особливо своїм дітям: «Одружуєтесь ви із зовнішністю, а жити будете з характером!». Найголовніше в людині – це характер. Тому що зовнішність сьогодні є, а завтра вона може зникнути. І слід перейматися насамперед тим, що всередині у тобі, й що ти можеш дати людині, котра буде поруч…

Наталя і Леонід Крутери

Наталя: Я молилася, запитувала у Бога, коли і як це буде. Але у відповідь почула: «Не напружуйся, насолоджуйся життям, радій, служи Мені, а Я свого часу надішлю тобі потрібну людину!».

Леонід: Я був противником одруження, хотів вести аскетичний спосіб життя, служачи Богу. Й ось, на одній з євангелізацій, я вперше побачив Наталю. Якось ми з нею сіли до одного столу і почали спілкуватися. І в мене виник потяг до Наталі, бажання дізнатися про неї більше. Пізніше ми почали спілкуватися частіше. Звідси все і почалося.

Наталя: Мій чоловік зробив мені пропозицію за три тижні після знайомства.

Михайло Паночко

У мене був такий задум, що я буду служити, як апостол Павло, не одружуючись. Але життя показало, що це не та дорога, яка мені визначена Богом. І я зробив інший вибір, тобто, переосмислення прийшло. Але для кожного чоловіка, кожного брата, кожного хлопця, який ходить перед Богом, завжди є благословення у вигляді помічниці. Головне – її знайти, свою половину.

Ніла та Юрій Савочка

Юрій: Мені вже було 28, а Нілі – лише 19. Я не міг раніше одружитися, тому що нареченій треба було закінчити школу. Я чекав Нілу, звісно. Відвідавши одну церкву, я помітив красиву дівчину, яка покаялась. Ми дружили. Коли їздили на євангелізації, чи інші заходи, – більше дізнавалися одне про одного. Згодом вирішили одружитися.

Тетяна та Сергій Сологуби

Сергій: Наше сімейне життя можна назвати «Подорож, яка надихає».

Тетяна: Ми разом вчилися любити. І продовжуємо вчитися.

Сергій: Подорож наша розпочалася 17 років тому. Ми познайомилися в християнському таборі. Помітивши Таню, таку спокійну, врівноважену, я зрозумів, що в цій дівчині є щось особливе. Після того, як ми одружилися, і почалася наша сімейна мандрівка. Чому вона надихає? Звичайно ж, бувають хвилини переживань. Але в цілому, цей шлях – як підйом на вершину. Коли з цієї вершини відкривається досконалий вид, ти розумієш, що воно того варте. Потім ми можемо знову спуститися, а згодом – знову вершина.

Тетяна: А в мене трошки інше. Я була такою спокійною, врівноваженою, але зустріла енергійну людину, якої мені бракувало. І ми пов’язали своє життя разом. Любов має зростати кожен день. Вона не припиняється. Любов до чоловіка, потім любов до дітей... Її треба вчитися щодня, звичайно.

14 лютого, вже традиційно відзначається як день закоханих. Романтичне свято серед холодної зими… Якщо розглянути суть цього свята, то в його основі – таке важливе почуття, без якого життя просто не має сенсу – ЛЮБОВ.

Любіть, будьте коханими і благословенними!

Повні версії аудіо- та відео-програм «Сімейна консультація» дивіться за посиланнями:

https://www.youtube.com/watch?v=sn_7ud_gp2s&list=PL7s1anaiFQFKwaYdfPJwba5iXXfBrPfLn&fbclid=IwAR13Bw8zRrTEBcKQUL6dBHN-yqg_Vz1IXlg1_RfcNNjX1lAsRheX117--rY

https://media.svitle.org/podcasts/simeyna-konsultacziya?fbclid=IwAR0RHxlAgcAOCU0ssRDHAxjh__tQznz0zZUhIFOlbVwTQFpfDwhGkdLQ-uw