Як ставитися до недосконалих людей у церкві?
Рейтинг користувача: 5 / 5
Трапляється, що віруючі люди в церкві поводяться не так, як личить братам у Христі. Постає запитання: а може, вони – невіруючі? Як потрібно до них ставитися? А як бути, якщо брати в церкві прославляють Бога, а у житті – поводять себе, як невіруючі?
Якщо людина приходить до церкви, – ця людина віруюча, навіть, якщо вона себе поводить не зовсім адекватно. Невіруючу людину до церкви не заманиш! Невіруюча людина не пробуде в церкві ані хвилини, вона кулею звідти вилетить, тому що у церкві панує Дух Святий. Церква – це зібрання віруючих, а в зібранні віруючих у Христа – завжди присутній Сам Христос Духом Святим: «… бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.» (Мф. 18:20). Невіруючі люди не можуть знаходитися в церкві серед віруючих, де прославляється Христос: «Iз стороннiх же нiхто не наважувався прилучитися до них,…» (Діян. 5:13).
Якщо людина ходить до церкви, якщо вона сповідала Ісуса Сином Божим, – в ній уже перебуває Бог Духом Святим: «Хто сповiдує, що Iсус є Син Божий, в тому перебуває Бог i вiн у Бозi.» (1 Ін. 4:15). Якщо людина увірувала, що Ісус є Христос, – вона народилася згори: «Всякий, хто вiрує, що Iсус є Христос, вiд Бога народжений,…» (1 Ін. 5:1).
Потрібно довіряти Слову Божому більше, ніж собі, чи комусь іншому. Слово Боже говорить, що той, хто ходить до церкви, хто вірує у Христа, сповідує Ісуса Христа Господом, – той спасеться: «Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,…» (Рим. 10:9).
Ти можеш сказати, що він нещиро призвав Ім’я Господа, чи він був напідпитку, чи маніпулював, бажаючи щось від тебе отримати, але, написано, що ніхто не може прикликати Ім’я Бога без Самого Бога: «… нiхто не може назвати Iсуса Господом, як тiльки через Духа Святого.» (1 Кор. 12:3).
Ти скажеш, що тоді лише вибрані від Бога спасуться, якщо назвуть Ісуса Господом, а ті, хто не вибрані, – хай би що вони не сповідували – вони все одно не спасуться! Але, написано також, що будь-яка людина, яка звершила сповідання – спасеться: «Бо «всякий, хто покличе iм’я Господнє, спасеться».» (Рим. 10:13).
Отже, бачимо, що на підставі перерахованих місць Писання, той, хто ходить до церкви, сповідав Ісуса Господом, – є віруючим дитям Божим, хоча, може й поводиться не зовсім так, як личить християнину. Потрібно довіряти Слову більше, ніж собі: «При устах двох або трьох свiдкiв буде твердим усяке слово.» (2 Кор. 13:1). Тому, якщо є два чи три місця Писання, які стверджують одну й ту ж позицію, – це є істина. Нам треба впокоритися перед Словом Божим більше, ніж перед своїм розумом, досвідом, думкою – «А ось на кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм.» (Іс. 66:2). Давайте упокорятися і тріпотати перед Словом Божим! Якщо Господь сказав – «… нiхто не може назвати Iсуса Господом, як тiльки через Духа Святого.» (1 Кор. 12:3), це означає – ніхто, а якщо хтось сповідав Ісуса Господом – це діти Божі, у них вселився Дух Божий, вони – народжені згори.
Отже, чому ж ми усі віруємо в одного Господа Ісуса Христа, але, при цьому ми всі – різні? Чому одна людина, прийнявши Христа, змінює все своє життя, стає світлом цьому світу, а інша віруюча в Ісуса Христа людина – поводиться не так, як личить християнину?
Віра з’являється від Слова Божого: «Отже, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого.» (Рим. 10:17). Але, Слово Боже приймається усіма по-різному, тому, Господь порівняв Слово Боже із зерном, а наше серце – із ґрунтом: «Зерно – це слово Боже.» (Лк. 8:11). А ґрунт буває різним: і кам’янистим, і з бур’яном, і добрим. Тому, зерно може проростати у серці людини по-різному. У когось – одразу, за п’ять хвилин, а в когось – десять років, чи й більше. Період зростання зерна у кожної людини – різний, тому що всі ми різні, і в кожного – різний ґрунт у серці.
Тому, якщо люди ходять до церкви, прославляють Бога – це віруючі, навіть, якщо вони ще не святі, навіть, якщо вони ще керовані плоттю, а не Духом Божим. І якщо вони ще грішать, можливо, вони ще залежні від алкоголю, паління, наркотиків, можливо, вони ще не прощають, сердяться, дратуються, гордяться і звеличуються: вони все рівно – діти Божі! Так, вони немовлята, але, коли ви прийдете у дитячий садок, а там діти бавляться у пісочниці, обсипаючи одне одного піском, – ви ж не будете дивуватися з того, що вони це роблять, адже, вони ще просто діти. У немовлят у Христі в серці вже є Дух Святий, але, на жаль, їхня плоть іще сильна, і вони керуються не Духом, а плоттю. Але, якщо ти одразу отримав звільнення від влади плоті, і намагаєшся ходити за Духом, – ти повинен мати співчуття до братів, які весь час терплять поразку перед своєю плоттю. Їм потрібно допомагати, підтримувати, молитися за них: «Ми, сильнi, повиннi терпiти немочi безсилих‚ а не собi догоджати.» (Рим. 15:1).
Давайте не засуджувати інших, які ще слабкі в Дусі, і падають, адже, Господь сказав: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.» (Рим. 14:4). Якщо людина вже Господня, – Бог Сам підніме цю людину. Це – завдання Бога, а не наше! Якщо людина прийшла до церкви, – це Бог привів її туди! Як би людина не падала, як би по-дитячому, чи по-плотські себе не поводила, але, якщо людина прийшла до церкви – це Бог її туди привів: «Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.» (Діян. 2:47).
Церква – це не ідеальне зібрання віруючих, це – лікарня, у якій всі потребують лікування: «… Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння.» (Мк. 2:17). Більшість людей у церкві – недосконалі! Тому, ставитися до їхньої недосконалості так, наче вони невіруючі – неправильно! З таким критичним ставленням можна сказати, що і Давид – невіруючий: згадаймо, що він зробив із Вірсавією та з Урією, або те, як він провів перепис Ізраїльського народу, після якого загинуло 75 тис. людей! Або Соломон, який впав у ідолопоклонство, або Самсон з блудницями, і т.п. Тому, якщо уважно читати Писання – усі Божі люди – з якимись недоліками – навіть, Авраам, який видавав свою дружину за сестру, віддавши її в гарем фараону, щоб не постраждати самому. Немає героїв віри, які були би досконалими! Усі вони в чомусь недосконалі, і це дуже добре! Інакше, якби в Біблії всі були досконалими, – люди би не ходили до церкви, думаючи, що вони не відповідають такому високому стандарту праведності і святості. Але, Господь діяв і говорив через усіх героїв віри, які були недосконалими, і нам донесене Слово Боже, через яке ми спасаємося. Тому, давайте довіряти Слову Божому більше, ніж своєму досвіду, ніж своєму розуму, ніж іншим людям! І «… з усякою смиренномудрiстю й лагiднiстю та довготерпiнням, терплячи один одного з любов’ю,…» (Еф. 4:2).
Якщо ми вважаємо себе вже такими, що досягли повноти Христової, і вже не вважаємо себе плотськими немовлятами, – давайте виконувати Заповідь Христа, і будемо учнями Христа: «Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного. З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.» (Ін. 13:34,35).
Автор – Олексій Волченко
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 10 жовтня 2019
