Життя – як довга нива… (Надія та Григорій Коменданти)

• Сімейна консультація

Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Сімейним досвідом та корисними порадами ділиться подружжя Надії та Григорія Комендантів, котре вже 50 років разом...


Я спостерігала за вами, як ви реагували на заставку, яка у нас звучить. І знаючи, що ви народилися у сім’ях віруючих батьків,  хочеться сказати: «Ну, ось воно, нарешті – така родина, в якій всього цього не було». Не було сварок, не було «а моя мама краще за тебе готувала», «а ти не так шкарпетки переш» і т.ін. Що ви скажете – у вас такого не було? Порозуміння від початку  - і до сьогодні?

Надія Данилівна: Чоловік нехай говорить.

 Григорій Іванович: Я думаю, що сказати, що не було чогось – то все було, але є на все свій час і можливості вирішувати ці питання. Життя – як довга нива, а на довгій ниві все буває. Звичайно, що коли одружились тільки, молоді, треба було приглядатись одне до одного, хто на що більше здібний. Моє бажання було відразу, що я хочу йти в служіння і моя умова (і прохання) були до дружини, щоб підтримувати мене в служінні. І, звичайно, що вона дала згоду на це. І не тільки дала згоду, але і підтримувала весь час. Але в житті – як у житті, все буває, як на довгій ниві. Буває, що сказав щось – і не виконав, десь – пізніше прийшов… Я думаю, що нехай дружина скаже.

А можна запитати, скільки років Надійці було, коли вона погодилася бути дружиною служителя?

Надія Данилівна: Всього 19.

Наскільки вона була готовою і наскільки усвідомлювала покладену на неї відповідальність?

Надія Данилівна: Знаєте, я хочу сказати: я  - з християнської родини, але я не ходила до церкви зовсім, до десятого класу, поки не скінчила школу. Християни не могли тоді вчитися. І я думала, що коли я не буду ходити до церкви, то я зможу навчатися. Не сталось так, однак не дали мені можливості навчатися, і тому не я Бога знайшла, а Він мене знайшов. І це зовсім інші стосунки з Господом. І тому, коли Григорій мені прийшов і сказав, що «я молився після армії, і Бог мені відкрив, щоб я продовжив служіння тата і діда», мене це зворушило, що він – молодий - і погоджується на таке життя. Я знала історію його діда. І потім Григорій мені сказав: «Але Бог мені відкрив, що я не можу бути одинаком у служінні. Він мені відкрив твоє обличчя. І ти будеш мені в поміч». Але не про любов, не про мої очі, не про мої гарні коси, про які мені хлопчики весь час говорили. От я тиждень просила у Бога, щоб Він мені відкрив, це – так чи ні. І Господь мені дав відповідь. І я Григорію чесно про це сказала (ми зустрілися з ним через тиждень). А повертаючись додому, я просила: «Господи, а тепер дай мені велику любов до цього чоловіка - я з ним іду в життя».  

У нас багато є інтерактивних годин, де в ефірі  звучать голоси наших радіослухачів. Не служителів, не пасторів, а звичайних людей. І одна із радіослухачок розповіла, що  «… я свого часу здивувалася, коли чоловік мені сказав: «Вибач, але я Бога буду завжди любити більше від тебе». Вам не завдавав прикрості той факт, що Григорія не цікавили ваші коси, ваші очі, а він передусім про Бога думав?

Надія Данилівна: Не цікавило мене це зовсім, і знаєте, чому? Тому що в мене були найсвіжіші почуття стосунків з Господом. Ну, хочу вам сказати: я вийшла заміж за простого сільського хлопця. Але в день весілля, увечері, він узяв мене за руки  і мовив: «Доки ми ще так вдягнені як молодий і молода, пообіцяймо перед Богом, що ми ніколи не ляжемо спати, якщо між нами буде щось нез’ясоване».  Оце вам така проста Божа мудрість у людині, простому хлопчині, який повернувся з армії.  І питання: було так чи ні? Було. Ми зустрічали сонечко вдвох, але на колінах. Усе було вирішено.

Григорій Іванович: Ну, я не згідний з тим, що я не говорив про «коси». Мені впала в очі коса така гарна, така вродлива, струнка на підборах дівчинка. І тоді вже пішла розмова після цього.

Григорію Івановичу, для наших хлопців, котрі моляться про своїх майбутніх дружин, скажіть: як має бути налаштоване серце і як має звучати молитва, щоби не помилися у цьому виборі, тому що можна покалічити і свою долю, і долю тієї людини, котра буде поруч?

Григорій Іванович: Ну, я гадаю, що для цього потрібні деякі умови. Перша – коли ти дивишся і бачиш, що це – нібито для тебе дівчина, треба мати якесь переконання внутрішнє, внутрішнє відчуття. І в мене це внутрішнє відчуття було. І, звичайно, щоб не помились, треба молитись. І коли після першої нашої розмови я сказав деякі свої умови, що я хочу служити, і на це була згода, я зрозумів, що це - той шлях, який Господь мені відкриває. І, звичайно, що треба внутрішньо ставити умови, навіть про які не говориш. А сам для себе ставиш їх і бачиш, що Господь відповідає. Тому не всі умови і побажання можна висловлювати спочатку. Деякі побажання я висловлював через деякий час. Але вони виконались.

Що це за внутрішнє відчуття, щоб не помилитися?

Григорій Іванович: Перше, що має бути – це внутрішній спокій. Коли ти висловив це бажання перед Господом і ти отримуєш внутрішній спокій. Потім, звичайно, ти так чи інакше дивишся на якусь поведінку в тих чи інших питаннях. І коли та поведінка підтверджує твій внутрішній спокій, то це  - якраз те, що потрібно…

Продовження цієї цікавої бесіди – у відео (нижче).     

• Попередня
• Наступна