Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Покарання від Бога, загальне для всіх, – яке воно?

 

Всі віруючі знають, що Господь – люблячий Бог, Який хоче, щоб всі люди спаслися. У Святому Писанні неодноразово говориться про Божу любов та милість. Проте, у Писанні є також вірші, в яких говориться про Боже покарання, до того ж – загальне для всіх: «… бо Господь, кого любить, того ка­рає; б’є кожного сина, якого приймає… Коли залишаєтеся без покарання, для всiх загального, то ви дiти незаконнi, а не сини.» (Євр. 12:6,8). Це видається суперечливим: як Бог може карати, якщо Він любить?

 

Наша віра має бути випробувана: «… щоб випробувана вiра ваша виявилася коштовнi­шою за золото,… » (1 Пет. 1:7). У випробуваннях ми маємо бути переплавлені, як золото. Також написано: «Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вiнець жит­тя, який обiцяв Господь тим, що люблять Його.» (Як. 1:12). Нам дано проходити випробування і життєві потрясіння для того, щоб змінитися: «Моав від юности своєї був у спокої, сидів на дріжджах своїх і не переливали його із посудини у посудину, і у полон не ходив; тому залишався у ньому смак його, і запах його не змінювався. Тому ось, приходять дні, – говорить Господь, – коли Я пошлю до нього переливачів, які переллють його і спорожнять посудини його, і розіб’ють глечики його.» (Єр. 48:11,12).

На жаль, людина – плотська. І, навіть, якщо людина народилася згори, то народження по плоті залишається: «Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух.» (Ін. 3:6). Якщо не буде переливань, то плоть не змінюється – така вже її природа. Коли плоть знаходиться у стані спокою – вона жиріє та віддаляється від Бога, як Ізраїль без випробувань: «І [їв Яків, і] розповнішав Ізраїль, і став упертим; розповнішав, потовстішав і розжирів; і залишив він Бога, Який створив його, і знехтував твердиню спасіння свого.» (Втор. 32:15).

 

Тому, покарання для всіх загальне, і Бог «… б’є кожного сина, якого приймає.» (Євр. 12:6). Тобто, прийдуть випробування, і лише у цих випробуваннях ми перемагаємо нашу плоть Духом Святим, Який є в нас. Всередині кожної людини йде велика боротьба Духа і плоті: «… бо плоть бажає противного духовi, а дух – противного плотi: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хо­тiли б.» (Гал. 5:17). Господь сказав: «Переможцеві дам сісти зі Мною на престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його.» (Одкр. 3:21). Ісус також перемагав Свою плоть у пустелі після хрещення, а також у Гефсиманії, коли говорив: «Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!» (Лк. 22:42).

Тому, ми повинні дякувати Богові за всі випробування, які нам потрібно пройти, адже, у цих випробуваннях ми наближаємося до Бога: «За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христi Iсусi.» (1 Сол. 5:18).

Давид зрозумів, що випробування – це благо: «Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх.» (Пс. 118:71). Без випробувань ми всі помиляємося, тому що ми – плоть: «Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого.» (Пс. 118:67). Також написано: «… багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже.» (Діян. 14:22). Тобто, у скорботах, болях, труднощах ми перемагаємо свою власну плоть (гордість, егоїзм, ненависть, непрощення, заздрість і т.п.). І, навпаки: коли немає скорбот, випробувань – наша плоть перемагає нас, тому що плоть зміцнюється у стані спокою.

Тому, «З великою радiстю приймайте, браття мої, коли підпадаєте рiз­ним спокусам,…» (Як. 1:2). Потрібно радіти у скорботах, в болях, у випробуваннях, і за все дякувати Богові! Бог дуже нас любить, і хоче, щоб у цих випробуваннях ми стали, як чисте, дорогоцінне золото. Для того, щоб золото стало чистим – його потрібно переплавляти. Так само і наше життя: якби в ньому не було випробувань – ми були б іншими. Але, завдяки випробуванням, ми стали тими, ким ми зараз є. Проте, це лише у випадку, якщо ми перемогли, і дали місце Богові, перемогли диявола вірою в Господа. І, навпаки, у випробуваннях можна озлобитися, сказати, що це несправедливо, нарікати: у такому разі – ми не приймаємо покарання від Бога, яке загальне для всіх.

Приймати покарання – це дякувати Богові за те, що з нами відбувається, тоді ми отримаємо вінець праведності: «Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вiнець жит­тя, який обiцяв Господь тим, що люблять Його.» (Як. 1:12). У всіх випробуваннях, скорботах, болях необхідно просто довіритися Богові – змиритися і сокрушитися перед Ним. Ми повинні бути впевнені в Бозі: «До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра.» (Рим. 8:28). Бог контролює все, що з нами відбувається. Потрібно довіряти тому, що написано: «Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»? Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя?» (Плач. 3:37,38). Бог знає, що ми проживаємо, знає, як нам тяжко! Він дав нам чудову обіцянку: «… вiрний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушенi бiльше, нiж можете, але разом із спокусою дасть i полегшення, щоб ви могли перенести.» (1 Кор. 10:13). Наш Господь – люблячий, благословенний Отець! Але, «Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як iз синами. Бо хiба є який син, якого не карав би батько?» (Євр. 12:7)! У Притчах так і написано: «Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його» (Притч. 13:25). Бог не лише любить нас, а ще й робить з нас Божих дітей, готуючи нас для Царства Божого!

• Попередня
• Наступна