Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Гріховність

 

Сьогодні в одних церквах говорять, що ми іще грішники, а в інших говорять, що ми вже праведники. Такі протиріччя виникають через те, що у Святому Писанні є вірш, у якому написано: «Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас.» (1 Ін. 1:10), а в іншому вірші сказано: «Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його.» (1 Ін. 3:6). Що ж виходить – ми грішимо, чи не грішимо? Ми святі, чи ні? Як зрозуміти це протиріччя щодо нашої гріховності у Писанні?

 

Екклезіаст сказав: «Немає людини праведної на землі, яка робила б добро і не грішила б;» (Еккл. 7:20). З іншої сторони, написано: «Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його.» (1 Ін. 3:6). Яким чином можна поєднати усе це, і чи є в цих віршах протиріччя?

Необхідно розглянути все із самого початку. Коли людина народжується у цей світ – вона народжується грішною, тому що народилася від Адама: «Тому, як через одного чоло­вiка грiх увiйшов у свiт, i з грiхом — смерть, так i смерть перейшла на всiх людей, бо в ньому всi згрiшили.» (Рим. 5:12).

Людина народжується духовно мертвою і управляється нечистим духом: «I вас, мертвих через злочини i грiхи вашi, в яких ви ко­­лись жили за звичаями свiту цього, з волi князя пiднебесного, духа, що діє тепер в синах противлення,…» (Еф. 2:1,2).

І Бог через віру в Ісуса Христа робить нас живими: «Бог, багатий милiстю з великої Своєї любови, якою нас полюбив, i нас, мертвих за злочини, оживо­творив iз Христом, – благодаттю ви спасенi,…» (Еф. 2:4,5). Коли ми прийняли Ісуса Христа Господом – ми народилися згори, народилися по Духу. Проте, це аж ніяк не означає, що народження по плоті кудись зникло: воно залишається доти, доки ми живемо на цій землі. Після народження згори всередині нас відбувається велика боротьба: «… бо плоть бажає противного духовi, а дух – противного плотi: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хо­тiли б.» (Гал. 5:17).

Всередині людини якимось чином вміщується і плоть, і Дух Божий. У невіруючої людини такої боротьби немає, тому що вона – повністю плотська, так як в ній немає Духа Божого. У віруючої людини є Дух Божий, але також є і плоть. І ось ця гріховна плоть – грішить. Написано: «Якщо кажемо, що не маємо гріха, – обманюємо самих себе, i правди немає в нас… Коли кажемо, що ми не згрішили, то представляємо Його неправдомовним i слова Його немає в нас.» (1 Ін. 1:8,10) – це дійсно так: по плоті ми – грішники: іноді праведник чинить по плоті і грішить «… бо сім разів упаде праведник, і встане;» (Притч. 24:16). Також написано: «Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника.» (1 Ін. 2:1) – тобто, передбачається, що діти Божі – грішать.

Проте, також написано: «Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його.» (1 Ін. 3:6). З цього вірша ми бачимо, що віруючий вже не грішить. Але як все ж таки зрозуміти: грішить віруюча людина чи ні? Для того, щоб усе це зрозуміти, потрібно пам’ятати: доки ми живемо на цій землі – ми знаходимося в плоті, і вона – гріховна. Плоть не освячується, не зцілюється, тому і не спасеться: «Але скажу вам, браття, що плоть i кров успадкувати Царства Божого не можуть, i тлiння не успадкує нетлiння.» (1 Кор. 15:50). По плоті ми всі помремо, тому що написано: «I як людям ви­з­начено один раз умерти, а потiм суд,…» (Євр. 9:27). А той, хто прийняв Ісуса Христа Господом, хто в серці своєму знайшов Духа, – той не має гріха у цьому Дусі, тому що Дух – Святий. Саме тому написано: «Кожний, хто перебуває в Ньому, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його i не пізнав Його.» (1 Ін. 3:6). Тобто, коли ми в плоті – ми можемо оступитися і згрішити, а коли перебуваємо в Дусі (в Ньому) – ми не грішимо, ми на твердій основі – на Камені, Яким є Ісус Христос. А той, хто постійно грішить – усякий, хто грішить – той, хто постійно знаходиться в гріху і ніколи не був у Дусі – той ще не народився згори!

Але той, хто увірував і перебуває у Ньому – той не грішить, допоки він знаходиться в Божій присутності. У такому випадку, виходить так, що віруюча людина може виходити з присутності Божої.

Навіть, найкращі праведники – Авраам, Давид, Петро – грішили по плоті. Плоть за своєю природою – гріховна, вона не стає кращою. Плоть – це не тіло, хоча вона й пов’язана з тілом, це – гріховна природа людини, це сам я, моє его, моя особиста позиція, окрема від Бога.

Перебувати в Ньому (або в Дусі Божому) – це коли ми повністю підкорені волі Божій. У такому стані людина просто не може грішити!

Проте, на жаль, віруюча людина, після того, як прийняла Духа Божого, все рівно не постійно знаходиться в Дусі. Поки людина в світі – вона піддається спокусі. Дійсно, можна заховатися в монастирі, в пустелі, але, навіть туди, людина все одно принесе свою плоть, яка є всередині неї! Від плоті неможливо заховатися нікуди, бо вона – всередині нас! Грішать усі! Наприклад, Петро – він тричі відрікся від Христа, а це – гріх на смерть: «А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним.» (Мф. 10:33). Іуда також вчинив гріх на смерть. Як Іуда, так і Петро – вони обидва згрішили по плоті. Різниця лише у тому, що Петро мав всередині себе віру звернутися до Господа, а Іуда – не мав у собі ані віри, ані такої сили. Сатана просто йому говорив – піди, удавися, тому що Бог тебе не прийме, ти згрішив, ти – грішник! Такі ж слова сатана говорив і Петру. Так відбувається і з кожним із нас: ми всі грішимо по плоті – лукавимо, заздримо, засуджуємо і т.п. Проте, наше спасіння – не в тому, щоб не грішити, а в тому, щоб перебувати в Дусі, в Бозі, щоб розмірковувати про вишнє. Написано: «Помисли плотськi є смерть, а помисли духовнi – життя i мир, …» (Рим. 8:6): тобто, у кожній віруючій людині є помисли плотські – (тобто, про самого себе), і помисли духовні (тобто, про Бога). Але, все залежить від того, що обере людина: розмірковувати про духовне (про Бога), чи про плотське – (про себе саму). Коли людина розмірковує про плотське – вона грішить: це не догоджає Богові, це є ворожнеча проти Бога: «… тому що помисли плотськi є ворожнеча проти Бога; бо законовi Божому не пiдкоряються, та й не можуть.» (Рим. 8:7). Коли ж людина розмірковує про духовне – вона, не зважаючи на свій нещодавній гріх, іде до Бога, тому до «Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним i праведним, простить нам гріхи наші i очистить нас від усякої неправди.» (1 Ін. 1:9).

Не здавайтеся, не слухайте голосу сатани, який нагадує вам, що ви – грішник! Сповідайте свій гріх, і Бог простить вас!

 

Отже, віруюча людина у Христа Ісуса одночасно: у плоті своїй є грішником, а в Дусі така людина вже – праведна!

 

Всередині вас є і Дух Божий, і плоть. Важливо те, куди направлені ваші думки, мрії, цілі, бажання? Хто перемагає у вашому серці? «Переможцеві дам сісти зі Мною на престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його.» (Одкр. 3:21). Ні в якому разі не дивіться на свою гріховність, але дивіться на свою праведність у Христі Ісусі, на те, що ви – народжені згори, що Бог обрав вас до Себе на спасіння! Як би ви не впали, навіть, гріхом на смерть, – зверніться до Бога! Його Жертва покрила всі гріхи. Він вас любить і чекає, не залишить, і ніколи не покине!

• Попередня
• Наступна