Чому Ісус, знаючи, що Іуда Його зрадить, залишив його біля Себе?
Напевно, кожна людина знає, що розп’яттю Ісуса Христа передувала зрада Іуди. Розмірковуючи над цим, виникає логічне запитання: чому Ісус Христос обрав Іуду Своїм учнем? Чому Він, знаючи, хто саме Його зрадить, залишив Іуду серед Своїх друзів?
Ісус знав, що Його зрадить Іуда, однак, узяв його до Своєї команди апостолів. Ісус знав, що народ Ізраїлю розіпне Його на Хресті, однак, прийшов до них, і проповідував їм спасіння. Ісус знав, що Петро відречеться від Нього, однак, саме на нього поклав відповідальність пасти Свої вівці.
Написано: «Отже, браття святi, учасники в небесному покликаннi, зрозумiйте Посланця i Первосвященика сповiдання нашого, Iсуса Христа,…» (Євр. 3:1) – що означає, зрозуміти і Посланця, і Первосвященика?
Функція Первосвященика – приносити жертви за народ: «… вiн повинен як за народ, так i за себе приносити жертви за грiхи.» (Євр. 5:3).
Так ось, Ісус Христос прийшов на цю землю для того, щоб звершити жертву за гріх усього людства. Але, Ісус являється не тільки Первосвящеником! Той Самий Ісус являється і жертовним Агнцем: «… ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.» (Ін. 1:29).
А служителями у цьому жертвоприношенні, яким керував Ісус Христос, були і Каяфа, і Іуда Іскаріот, і юдейський народ, і, навіть, Понтій Пилат. Тобто, в Ісусі Христі перебував Сам Бог, Який творив Свою волю, і також Ісус Христос – це жертовний Агнець, Який був принесений у жертву за гріхи всього людства: «Бо належало, щоб Той, для Якого все i вiд Якого все, Той, Хто приводить багатьох синiв у славу, вождя спасiння їх зробив довершеним через страждання.» (Євр. 2:10).
І коли прийшла повнота часу, Він прийшов, воплотився в людину для того, щоб принести цю жертву: «… але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подiбним до людей, i з вигляду став як чоловiк; упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної.» (Флп. 2:7,8).
Для того, щоб це жертвоприношення звершилося, Богу потрібно було всім керувати, і Господь розпочав з Іуди Іскаріота. Не варто думати, що зрадником Іуду зробив Ісус Христос, – звісно, ні! Але, Іуда був схильний до зради Христа. Для того, щоб звершити Свою страту, Ісусу Христу потрібен був невіруючий у Нього учень, апостол, який Його зрадить: «Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його.» (Ін. 6:64).
В міру наближення часу принесення Себе в жертву, Бог готує земного первосвященика Каяфу, щоб той захотів принести в жертву Ісуса за весь народ: «Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте, і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув. Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, – і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино. З того дня змовились убити Його.» (Ін. 11:49-53). Це Бог поклав на серце Каяфі виголосити пророцтво, що Ісус помре за весь народ, щоб спасти народ Ізраїлю. Так, як Каяфа був первосвящеником на землі, а функція первосвященика – приносити жертву за народ, – виходить так, що Каяфа був земним виконавцем волі Христа.
Усе жертвоприношення, Первосвящеником якого був Ісус Христос, відбувалося з волі Бога – від початку, і до кінця. І все це прописано в Біблії, у тому числі, і дії Іуди Іскаріота: «Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою.» (Ін. 13:18).
Коли прийшов час принести Себе в жертву (як пасхального Агнця), – Ісусу потрібен був Іуда, щоб звершити жертвоприношення, яке було заплановано Богом ще «… ранiше створення свiту,…» (1 Пет. 1:19,20). Господь відправив Іуду зрадити Його тільки тоді, коли це було потрібно Христу: «… І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту. І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше.» (Ін. 13:26,27).
Таким чином, Ісус керував Своєю стратою, яку Він задумав ще від початку створення світу! Коли Іуда зрадив Ісуса в Гефсиманії, Господь усе контролював, і коли Петро спробував у черговий раз завадити планам Господа, і почав захищати Христа, – тоді Христос зупинив Петра, і спробував пояснити йому, що так повинно бути: «… простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо. Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть; чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?» (Мф. 26:51-54).
Після Гефсиманії Христа привели до Каяфи для того, щоб первосвященик і весь Синедріон засудили Його до смерті – «Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його! Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті.» (Мф. 26:65,66).
Коли Ісуса привели до Пилата, Господь поклав йому на серце, щоб Пилат не одразу відправляв Ісуса на страту – для цього Ісус, навіть, приходив уночі до жінки Пилата: «Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього.» (Мф. 27:19).
Ісус Христос зробив це для того, щоб Пилат наказав Його бити, для того, щоб понести всю повноту скорботи, болю, приниження, посоромлення за всіх людей, для того, щоб збулося Писання: «Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися.» (Іс. 53:5).
Тому, коли спроби Пилата виправдати Ісуса були марними, тоді Пилат сказав: «… отже, покаравши Його, відпущу.» (Лк. 23:22). Він наказав, щоб солдати сильно побили Ісуса, адже, знав, що Його зрадили через заздрощі.
Бог зробив Свою страту настільки жорстокою для того, щоб збулося Писання: «Як багато хто дивувався, дивлячись на Тебе, – настільки був спотворений більше за будь-яку людину лик Його, і вигляд Його – більше за синів людських!» (Іс. 52:14). Тому. Після того, як солдати побили Ісуса, Пилат вивів це скривавлене тіло, і сказав: «… це – Чоловік!» (Ін. 19:5) – сподіваючись, що юдейський народ, побачивши це скривавлене тіло, одумається.
Але, насправді, це Бог поклав на серце юдейському народу бажання кричати: «… розіпни, розіпни Його!» (Ін. 19:6), і щоб «Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших.» (Мф. 27:25). Це було окроплення жертовною Кров’ю Нового Заповіту, як і Перший Заповіт був не без крові! Це було жертвоприношення Агнця Божого за весь народ, щоб відкупительна, жертовна Кров Христа могла очистити усіх від їхніх гріхів. Тому, людині, яка прийме Ісуса Христа Господом і Сином Божим, – гріхи будуть прощені цією Христовою Кров’ю.
Отже, Богу потрібен був Каяфа, Іуда Іскаріот, народ Юдеї, який віддав Ісуса Христа на розп’яття, Пилат, і солдати, які цю страту виконували. Усе це відбувалося з волі Господа нашого Ісуса Христа, Який віддав Себе за нас!
Автор – Олексій Волченко
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 05 серпня 2019
