Що означає «передати сатані»?
Рейтинг користувача: 2 / 5
У Біблії є вірш, в якому сказано: «… маючи вiру i добру совiсть, яку деякi вiдкинувши, зазнали загибелi корабля у вiрi, такi Гiменей i Олександр, яких я передав сатанi, щоб вони навчилися не хулити Бога.» (1 Тим. 1:19-20). Чи повинні служителі у наші дні передавати сатані тих, які похитнулися у вірі? Як у такому разі вони можуть навчитися не хулити Бога? Навіщо передавати людину сатані, і що це означає?
Гіменей згадується також у 2 Тим. 2:17,18, у контексті того, що він відступив від істини, і проповідував, що воскресіння вже було. Про Олександра нам нічого невідомо, але, очевидно, він разом із Гіменеєм також відступив від істини.
Ви можете сказати, що багато хто з людей відступають від Бога, але ж це не означає, що їх потрібно передавати сатані? Багато хто з людей падають, але ми, навпаки, закликаємо їх навернутися до Бога, а не відправляємо їх до сатани. Чому ж тоді Гіменея і Олександра потрібно було передати сатані? – тому що вони у своєму відступництві не мовчали, а проповідували іншим: цим самим вони спокушали багатьох віруючих. Їхня брехня та омана почали впливати на церкву, і від цього в деяких руйнувалася віра: «… i слово їхнє, як рак, буде розповсюджуватись. Такi є Гiменей i Филип, якi вiдступили вiд iстини, кажучи, що воскресіння вже було, i руйнують у деяких вiру.» (2 Тим. 2:17,18). Тому, Павло передав їх сатані – щоб вони не руйнували віру інших віруючих у церкві Божій.
Ще одне місце Писання, де Павло передає сатані, є у посланні до Коринтян: «Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодiяння‚ i то таке блудодiяння, якого немає навiть i у язичникiв, що хтось за жiнку має жiнку батька свого. А ви загордилися, замiсть того, щоб плакати, i того, хто вчинив таке, вилучити з середовища вашого. Та я, будучи вiдсутнiй тiлом, але присутнiй духом, уже вирiшив, нiби знаходячись у вас: того, хто вчинив таке дiло, у зiбраннi вашому, в iм’я Господа нашого Ісуса Христа‚ разом з моїм духом, силою Господа нашого Iсуса Христа, вiддати сатанi на виснаження плотi, щоб дух спасся в день Господа нашого Iсуса Христа.» (1 Кор. 5:1-5). У цьому уривку ми бачимо гріх, якого не буває навіть у язичників, але важливо відзначити, що деякі загордилися від цього! Напевно, нам складно зрозуміти, як від цього можна загордитися, але, важливо, що для декого це було спокусою, а, ймовірно, і прикладом. Важливо те, що цей гріх впливав на церкву, якщо дехто ним гордився. І, звісно, Павло, – щоб зберегти церкву, – передає сатані такого грішника.
Що ж означає «передати сатані»?
Передати сатані – це відлучити від церкви. У тексті ми бачимо, що передання сатані означає вилучення із середовища церкви. Для того, щоб грішник не впливав на церкву своїм гріхом, його потрібно було відлучити із церкви. Йдеться про те, щоб віруючим братам припинити спілкування із такою людиною, щоб ані цей грішник, ані його гріх не спокушали всю церкву. Тому, пастор повинен відлучити таку людину із церкви, щоб зберегти церкву. Павло говорить: «Hинi ж написав вам, щоб ви не єдналися з тим, хто, називаючись братом, залишається блудником, або лихварем, або iдолослужителем, або лихословцем, або п’яницею, чи хижаком; з таким навiть i не їсти разом.» (1 Кор. 5:11). Якщо пастор когось відлучає від церкви, – потрібно розуміти, що він зберігає церкву, аби гріх не поширювався на інших. Якщо пастор буде терпимо ставитися до якогось гріха у церкві, який впливає на решту братів і сестер, – згодом уся церква закваситься цим гріхом. Тоді хтось справедливо запитає: чому я не можу так чинити, якщо інший – може? Тому, потрібно підтримувати пасторів, якщо вони іноді вчиняють суворо, адже, вони пасуть стадо.
Отже, передати сатані – не означає, що людину потрібно якось заклинати, ображати, засуджувати, чи проголошувати на людину щось нехороше! Передати сатані – це просто припинити спілкуватися із такою людиною. Проте, це стосується лише тих грішників, які грішать, і не каються у своєму гріху, не приховують його від братів, та ще й гордяться цими гріхами.
Якщо грішник кається у скоєному, і хоче полишити гріх, – його не можна передавати сатані, а навпаки, його потрібно вести до Бога, його потрібно рятувати, допомагати йому в боротьбі з гріхом, молитися за нього, більше спілкуватися, запрошувати на зібрання, телефонувати такій людині. Таку людину якраз-таки потрібно терміново передати Богу!
Наша справа не засуджувати, не звинувачувати, але бути світильниками, нести світло цьому світу, бути сіллю цієї землі. Написано: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.» (Рим. 14:4). Ми повинні милостиво ставитися до кожного грішника, до кожного грішника, який падає, навіть, до того грішника, який дуже сильно упав! І якщо грішник шкодує про скоєне, – звісно, ми не повинні відлучати його від церкви! Навпаки, такому грішнику саме найбільше за всіх потрібна церква: для того, щоб допомогти йому піднятися. Якщо грішник прийшов і покаявся у гріхах, – його потрібно обов’язково підтримати у молитві для того, щоб стати в проломі за нього. Якщо він залежний (від алкоголю, наркотиків, блуду, і т.п.), але він хоче цього позбутися, – нам потрібно допомагати йому, подати йому руку допомоги, але не засуджувати його, не відштовхувати, а навпаки – приймати його! Ми повинні з любов’ю і терпінням ставитися до грішника, який страждає від свого гріха, але який не може залишити. З іншої сторони, непотрібно терпеливо ставитися до грішника, який не кається у тому, що він грішить, та ще й гордиться своїм гріхом, – таку людину потрібно позбавити спілкування із церквою.
Чому написано «передати сатані»?
Чому просто не сказати: припиніть спілкуватися із грішником, і все? Можна розмірковувати так: ми маємо визначення про цей світ і про сатану – «… князя світу цього осуджено.» (Ін.16:11). Ісус говорить: «… бо йде князь світу цього, і в Мені він не має нічого.» (Ін. 14:30). Тобто, князем світу, у якому ми живемо, є сатана!
Написано також: «Ми знаємо, що ми вiд Бога i що весь свiт лежить у злi.» (1 Ін. 5:19): виходить так, що увесь цей світ є злом, і царем цього світу є сатана. Церква – це зібрання віруючих, а коли віруючі люди збираються разом, – разом із ними перебуває і Господь: «… бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.» (Мф. 18:20). Церква – це власність Бога, Він – її глава, її Владика, Він піклується про Свою церкву! Церква – це територія Бога, де Бог є Цар, це – Царство Боже. Це – Тіло Христове, і той, хто перебуває у церкві, – захищений від сатани: «… врата пекла не здолають її.» (Мф. 16:18). А коли людина виходить із Тіла Христового (із церкви), – вона виходить із Царства Божого у світ, який належить сатані, де царем уже є не Бог, а сатана. Тому, передати сатані означає, що це просто поставити людину поза церквою, де немає Господа, де немає благословення і захисту, а де є лише зло і прокляття, де князем світу цього є сатана. Ймовірно, Павло навмисне назвав вигнання із церкви переданням сатані: для того, щоб показати різницю між церквою і цим світом.
Як людина може навчитися не богохульствувати, якщо вона передана сатані – «… такi Гiменей i Олександр, яких я передав сатанi, щоб вони навчилися не хулити Бога.» (1 Тим. 1:20)? Коли віруюча людина падає, – це аж ніяк не означає, що начаток Духа, Якого людина отримала при народженні згори, полишає цю людину. Це не так! Знаходячись поза церквою, роблячи гріх, людина мучиться, як Лот – у своїй праведній душі. Людина, яка хоча б один раз прикликала Ім’я Господа, – народжена згори, у неї є начаток Духа, є сім’я віри. Так, можливо, воно дуже маленьке, але воно є! Коли людина виходить із церкви, – вона виходить із святості, праведності, чистоти, любові. Вона виходить у злий, безбожний, жорстокий світ, проте, через якийсь час людина починає помічати різницю, і її душа починає страждати у цьому брудному світі, сумувати за чистотою, за святістю у церкві.
Це як блудний син, який пішов від Бога, і потрапив до свиней: але, попри це – він все одно залишається сином свого Батька. І лише коли він став жити гірше, аніж свині, – він отямився, і згадав дім Батька, звідки він вийшов. Тільки тоді він вирішив покаятися: «Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою…» (Лк. 15:17,18).
Тому, коли людина, яку передали сатані (тобто, відлучили від церкви), виходить у світ, – у неї все одно залишається синівство, яке вона зрадила. Проте, зло цього світу, жорстокі випробування протвережує людину, і вона повертається з покаянням у Церкву Божу. Тому, страждання світу йдуть нам на користь, вони потрібні нам для того, щоб ми ніколи не забували і не нехтували своїм спасінням: «Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого… Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх.» (Пс. 118:67,71). Тобто, після падіння людина вже зовсім по-іншому ставиться до святості, до праведності, до Бога, до гріха.
Автор – Олексій Волченко
* для того, щоб поділитися статтею в будь-якій соціальній мережі з мобільної версії сайту, потрібно натиснути
в кінці статті, обрати із запропонованих варіантів той, який потрібен саме вам, натиснути на його іконку, і підтвердити дію на сторінці свого профілю.- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 22 січня 2020
