Чи є зараз люди, які розіп’яли свою плоть?

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 


У Біблії є вірш, в якому йдеться про розп’яття своєї плоті: «Але тi, що Христовi є‚ плоть свою розп’яли з пристрастями i похотями.» (Гал. 5:24). Як потрібно правильно розуміти цей вірш? Чи є в наші дні люди, які розіп’яли свою плоть?
 
Розіп’яти свою плоть – це не померти фізично на хресті, це – упокоритися і прийняти смирення для своєї гріховної природи, для всіх своїх гріховних помислів. Це відмовитися від своїх бажань, своїх цілей, устремлінь, планів – заради Христа і Євангелія. Це повністю присвятити своє життя Господу, жити не для себе, а для Нього.
Плоть – це не тіло, плоть – це гріховна природа людини, горда і незалежна від Бога позиція людини. А тіло – це Храм Духа Святого, це там, де Господь оживлює нас своєю присутністю. Саме відмова від своєї гріховної позиції і означає нашу готовність узяти свій хрест, і піти за Христом.
 
Звісно, зараз дуже мало таких людей , які взяли свій хрест, і розіп’яли свою плоть: це люди, які служать Господу усім своїм серцем, виконуючи Його волю, а не свою. Наприклад, місіонери, які поїхали зі своїх насиджених місць, залишивши сім’ю, але приїхали туди, де жахливі умови, і, ризикуючи життям, проповідують про Христа! Іноді деяких із них вбивають, деякі помирають від хвороб, але, решта все рівно не полишають своє служіння і продовжують приносити плід Господу. Проте, не тільки місіонери розпинають свою плоть. Є тихі і скромні, непомітні люди, які віддають свою зарплату чи пенсію на те, щоб годувати немічних і безхатьків, проповідуючи їм Євангеліє. І вони роблять це майже щодня – готують бутерброди, і йдуть і найнебезпечніші місця у місті, знаходять людей, які вже зовсім опустилися, годують їх, і проповідують їм Євангеліє. Невіруюча людина, коли бачить віруючу, яка витрачає всі свої заощадження і весь свій вільний час на годування нужденних і безхатьків, вважає таку людину божевільною. Але, на жаль, і віруюча людина, яка ще не взяла свій хрест, теж може вважати юродивими тих людей, які весь свій час, всі свої гроші віддають на служіння, тому що така людина ще немовля у Христі: «Бо слово хрес­не для загиб­лих безумство є, а для нас, що спа­саємось, – сила Божа.» (1 Кор. 1:18). У цьому вірші написано як про віруючих, так і про невіруючих. Багато віруючих ще не доросли до хреста, вони ще немовлята, і поки що – керовані плоттю і цим світом. А от людина, яка доросла до хреста, – вже має інші цінності, інші стосунки зі світом, вона вже не дорожить земним багатством, вона вже прагне у Небо, бо її багатство – там: «… розграбування майна вашого прийня­ли з радiстю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще i неминуще.» (Євр. 10:34).
Але, для людини, яка не розіп’яла свою плоть на хресті – це ненормально: радіти, що у тебе забрали твоє майно – це ж юродство! І неважливо – віруюча це людина, чи невіруюча.
Для того, щоб з’ясувати, чому так буває, – що хтось все залишає, і їде в Африку, як місіонер, а інший, маючи достаток, не може пожертвувати незначну суму на служіння, – потрібно пам’ятати, що є немовлята у Христі, а є дорослі, досконалі чи духовні. Є народження згори, є спасіння, а є сходження на хрест. Народження згори – у всіх однакове, воно не залежить від людини. Для того, щоб народитися згори, і стати віруючим, людині достатньо просто сповідати Ісуса Христа Господом і Сином Божим. Народження згори залежить виключно від Бога, як написано: «Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день.» (Ін. 6:44). Тому, людина стає народженою згори (віруючою) не від своїх особистих якостей, не від справ, щоб ніхто не хвалився: «Бо благодаттю ви спасенi через вiру, i це не вiд вас, це – Божий дар: не через дiла, щоб нiхто не хвалився.» (Еф. 2:8,9). Після народження згори в людині живе Бог: «Хто сповiдує, що Iсус є Син Божий, в тому перебуває Бог i вiн у Бозi.» (1 Ін. 4:15). Але, вже після того, як людина увірувала в Ісуса Христа, написано: «Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його,…» (Мф. 11:12). Тобто, людина, яка повірила сповіданню Івана Хрестителя, що Ісус є Сином Божим, Агнцем Божим, Який бере на Себе гріх світу – стала народженою згори, віруючою, яка має всередині себе начаток Духа. Але, будучи народженою згори, людина ще залишається народженою по плоті, вона все одно має плоть, тому що народження по Духу не скасовує народження по плоті. У віруючій людині починається велика боротьба: «… плоть бажає противного духовi, а дух – противного плотi: вони одне одному противляться, так що ви не те робите, чого хо­тiли б.» (Гал. 5:17). У цій боротьбі все залежить від людини: що вона вибере – Дух, чи плоть? Написано: «Я говорю: духом живiть, i ви не будете чинити похотi плотської,…» (Гал. 5:16). Якщо людина весь час проявляє смирення перед Богом, чинить по Духу – у неї виробляється звичка, людина стає «… дорослим, у яких довгим на­в­чанням почуття привченi розрiз­няти добро i зло.» (Євр. 5:14). Досконала людина починає розуміти таємницю домобудови Божої, яка полягає у тому, що Господь сказав: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам.» (Ін. 14:27). Господь прийшов для того, щоб «… визволити нас вiд сучасного лука­вого вiку, з волi Бога i Отця нашого;» (Гал 1:4). Він дає нам Свій досконалий мир, у якому є щастя, любов, праведність, радість і вічність. Божий мир абсолютно ніяк не перетинається із цим грішним, земним миром! Людина, яка отримала одкровення про те, яка спадщина і багатство на неї очікує від Бога, – «… щоб Бог Господа нашого Iсуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудростi й одкровення для пiзнання Його i просвiтив очi серця вашого, щоб ви зрозумiли, в чому полягає надiя на Його покликання‚ i яке багатство славної спадщини Його для святих,…» (Еф. 1:17,18), – з радістю возносить на хрест свою плоть.
Що це означає – вознести свою плоть на хрест? – це відмовитися від свого життя, як Христос відмовився від Свого, відмовитися від своїх інтересів, цінностей, як і Христос відмовився від усього: «… коли хто приходить до Мене і не зненавидить батька свого і матері, жінки і дітей, братів і сестер, та ще й життя свого, той не може бути Моїм учеником. І хто не несе хрест свій і не йде слідом за Мною, той не може бути Моїм учеником.» (Лк. 14:26,27). Людям, які ще не взяли свій хрест, дуже складно зрозуміти цей вірш із Біблії. Але, той, хто отримав одкровення про Бога, про Царство, – той уже не дорожить своїм життям: «… маю бажання визволитися i бути з Христом, бо це незрiвнянно краще;» (Флп. 1:23). Більше того, людина ревно прагне догодити Богу всім, тому що готується до зустрічі з Христом, і хоче якомога швидше  оселитися у Господа: «…  сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа. I тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними;» (2 Кор. 5:8,9).
Проте, це можливо лише для тих, хто отримав одкровення про Бога, і про Царство Боже (що по суті – одне й те ж). А головне – це одкровення прикличе людину взяти свій хрест, відмовитися від самого себе у цьому світі, щоб весь час, який залишився жити на цій землі, жити тільки для Господа. Той, хто не досяг у своєму серці Господа, хто не має спілкування з Ним у своєму серці, хто не пізнав Божої любові, хто ще не любить Бога і своїх ближніх, – той не може взяти свій хрест, тому що у його серці домінує плоть, а для плоті жертва собою – це юродство, безумство. Але, той, хто досяг любові Христової, – тому відкриті двері у Небо, і саме ці двері – являються хрестом, на якому розіп’ятий Христос. У того, хто досяг любові, є лише одне бажання: увійти в ці двері, і возз’єднатися із Христом. Тому, єдина можливість узяти свій хрест і віддати себе у жертву – це пізнати Бога, пізнати любов Христову: «Бо любов Христова обiймає нас, що мiркуємо так: як­що один помер за всiх, то всi померли. А Христос помер за всiх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них i воскреслого.» (2 Кор. 5:14,15).
 
 
Автор – Олексій Волченко
Категорія: Блог радіо
Останнє оновлення: 21 травня 2019