Хто такі «немічні у вірі» (Рим. 14:1)?

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 


Написано: «Hемiчного у вірі приймайте без суперечок про погляди. Бо один вiрить, що можна їсти все, а немiчний їсть овочі.» (Рим. 14:1). Як правильно потрібно розуміти ці вірші з Біблії?
 
Із цих віршів ми бачимо, що немічний у вірі – це той, хто не впевнений у своїй вірі, не знає, як правильно вірити, не впевнений, що можна їсти, а що не можна, не впевнений, що він робить все правильно, не впевнений, що він догоджає Богу. У такої людини віра ще формується частково на своїх справах, на власній праведності, а частково – на Божій благодаті. Така людина думає, що відсутність віри (немічність віри) потрібно компенсувати своїми справами. Людина впевнена, що для того, аби задовольнити власну праведність, – потрібно щось правильно робити чи не робити. Тому, існують постійні сумніви: що потрібно робити, а що – не потрібно. Але, написано: «… дiлами закону не виправдається перед Hим нiяка плоть;» (Рим. 3:20). Чим більше діл закону – тим менше праведності Христа в людині.
 
Отже, немічний у вірі більше опирається на закон: він упевнений у своєму серці, що чинить правильно. Його віра сформована не на одкровенні від Бога, а від закону.
 
Можна сказати, що немічні у вірі – це немовлята у Христі Ісусі, які не вкорінені в Святому Дусі, у яких основа – не на камені, не на Ісусі Христі, не на одкровенні згори, а більшою мірою – на людських вченнях. Павло пише про немовлят у Христі: «I я, браття, не мiг до вас говорити як до духовних, але як до плотських, як до немовлят у Христi. Я годував вас молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й зараз ще не можете, бо ви ще плотськi. Якщо мiж вами заздрощi, суперечки i незгоди, то хiба ви не плотськi? I чи не за людським звичаєм живете? Бо коли хтось говорить: «Я – Пав­лiв», а інший: «Я – Аполлосiв», то хiба не плотськi ви? Хто такий Павло? Хто Аполлос? Вони тiльки служителi, через яких ви увiрували, i‚ до того ж‚ як кожному дав Господь. Я насадив, Апол­лос поливав, а зростив Бог; а то­му i хто насаджує‚ i хто поливає є нiщо, а все Бог, Який вирощує.» (1 Кор. 3:1-7).
Бачимо, що, якщо людина навчена людьми (нехай, навіть, і найбільш духовними такими, як Павло чи Петро), все одно – ця людина ще не вкорінена у вірі. Віру в людині починає і вкорінює Сам Господь, а не людина: «… дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса,…» (Євр. 12:2). Той, хто отримав переконання від людини, а не від Бога, – може бути переконаний іншими людьми, і, ймовірно, що й декілька разів. Той же, хто отримав одкровення від Самого Бога, – вкорінений раз і назавжди, і жодна людина вже не переконає його, навіть, якщо всі говоритимуть, що людина чинить неправильно.
 
Тому, далі написано: «Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його.» (Рим. 14:3) – тобто, таку людину не можна принижувати, засуджувати, але, навпаки: її потрібно підтримувати, любити і обережно спілкуватися. Адже, якщо такій невпевненій людині сказати, що вона щось неправильно робить, – вона почне себе засуджувати, а це – може мати небезпечні наслідки, адже, написано: «А хто вагається, то, коли їсть, осу­джується, бо не з вiри, а все, що не з вiри, грiх.» (Рим. 14:23).
 
Хтось може сказати: то що ж виходить, якщо людина духовно більш зріла – їй непотрібно наставляти немічного у вірі? – Дивлячись, як наставляти! Якщо читати далі, бачимо: «Ми, сильнi, повиннi терпi­ти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.» (Рим. 15:1,2). Тобто, якщо ви зможете розказати так, щоб це було на благо людині, і для наставлення її у вірі, – тоді можете говорити. Але, якщо ви засуджуєте, – написано: «Хто ти, що осуджуєш чужого ра­ба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.» (Рим. 14:4). Тут йдеться, загалом, про різне тлумачення Слова Божого. Чи, навіть, про різні вчення: «Один вiдрiзняє день вiд дня (суботу), а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свiд­ченням свого розуму. Хто роз­рiзняє днi (суботу і Господні свята), для Господа розрiз­няє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть (свинину чи все нечисте), для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi.» (Рим. 14:5,6). Але, кожен, хто їсть свинину і славить Господа – дитя Боже, так само, як і той, хто не їсть свинину, але славить Господа! Але, той, хто їсть свинину, – не повинен засуджувати того, хто не їсть свинину, і навпаки, тому що написано: «… а чи живемо — для Гос­пода живемо; чи вмираємо – для Господа вмираємо; i тому чи живемо, чи вмираємо, – завжди ми Господнi… А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усi ми станемо перед судом Христовим.» (Рим. 14:8,10). Тому, якщо і є якісь переконання, – непотрібно нав’язувати їх іншій людині чи звинувачувати її, якщо вона робить не так, як вам здається правильним! Не потрібно також спокушувати людину, яка не вкорінена у вірі. Якщо людина вважає, що не можна їсти сало – при ній непотрібно їсти сало, щоб не спокушувати. Павло говорить: «Заради їжi не руйнуй дiла Божо­го. Усе чисте, але лихо чоловiковi, котрий їсть для спокуси. Краще не їсти м’яса, не пити ви­на i не чинити нiчого такого, вiд чого брат твiй спотикається, або споку­шається, або знемагає. Ти маєш вiру? Май її сам у собi, перед Богом. Блаженний, хто не осу­джує себе в тому, що вибирає.» (Рим. 14:20-22). Тобто, якщо людині щось відкрито, – вона не повинна засуджувати іншого за те, що той не вільний. Має бути ревність до Христа: має бути послух Христу, а Він заповів нам любити одне одного. Якщо ми маємо любов між собою, то й чинити повинні: «… гiдно звання, до якого ви поклика­нi, з усякою смиренномудрiс­тю й лагiднiс­тю та довготерпiн­ням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберiгати єд­нiсть духу в союзi миру.» (Еф. 4:1-3). Якщо ми маємо ревність до Христа – потрібно ставитися до брата з любов’ю, і неважливо: чи їсть він свинину, чи виконує суботу чи ні. Важливо пам’ятати, що «Хто має Сина Божого, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя.» (1 Ін. 5:12). Все решта – це те, що кожному відкриє Господь. Язики полум’я Духа Святого зійшли на кожного окремо, і кожному окремо дається одкровення від Бога: «А втім, помазання, яке ви одержали від Нього, у вас перебуває, i ви не ма­єте потреби, щоб хто вчив вас; а що саме це помазання вчить вас усьому, i воно істинне i нехибне, то чого воно навчило вас, у тому перебувайте.» (1 Ін. 2:27).
 
 
Автор – Олексій Волченко
 
 
* для того, щоб поділитися статтею в будь-якій соціальній мережі з мобільної версії сайту, потрібно натиснути  в кінці статті, обрати із запропонованих варіантів той, який потрібен саме вам, натиснути на його іконку, і підтвердити дію на сторінці свого профілю.
Категорія: Блог радіо
Останнє оновлення: 14 серпня 2020