Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Програма: «Актуально сьогодні»

Ведуча: Валерія Грановська

Гість: Ігор Мельничук

Ведуча: Ми вітаємо вас на Світлій хвилі! Це програма  «Актуально сьогодні». Ми будемо говорити на важливу тему. На початку я зачитаю вислів Бориса Акуніна: «Сліпий – не той, хто не може бачити, а той, хто не хоче бачити і сам заплющує очі». Сьогодні у нас піде мова про людей із вадами зору. Ми вітаємо в нашій студії директора місії «Служіння незрячим» Ігоря Мельничука!

Ігор: Вітаю!

Ведуча: Якщо я правильно розумію, ця місія – основна Ваша діяльність?

Ігор: Так. Уже 21 рік мого життя я здійснюю служіння для незрячих.

Ведуча: Ви маєте великий досвід. Поділіться, будь ласка, чому Ви обрали саме цей напрямок духовної праці?

Ігор: 14 жовтня 1992 року я навернувся до Бога.  Я почав читати Біблію і роздумувати над своїм покликанням. У той час я навчався у консерваторії, працював в театрі, а також у вільні дні співав у Володимирському соборі. Я просто ставив Господу питання: «Що я маю робити?». І я звернув увагу на вірш із Біблії, в якому було написано: «Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!» (Пс.138: 23-24). Ось так я молився.  Звичайно, я проходив такі періоди, коли Бог смиряв мене і відкривав, що таке служіння людям. Це дорога, на якій немає слави, до котрої я тоді, можливо,  прагнув. І настав момент, коли пастор нашої церкви запропонував мені розпочати таку працю в Україні. Це був 1996 рік. Ми записували Євангеліє, пісні і розсилали їх у бібліотеки. Ось так розпочалося це служіння…

…Я тоді працював у складі місії  «Світло на Сході» і ми шукали можливостей, як проповідувати людям із вадами зору. Це були складні роки розрухи, коли незрячі, грубо кажучи, стали непотрібними державі. Ми намагалися допомогти їм відкрити Євангеліє, відкрити Світло, яке було закритим. Якщо пересічний українець був за однією залізною завісою, то люди з вадами зору -  за двома. Що дадуть їм читати шрифтом Брайля, або слухати озвучене – те в них і є. Ми почали заповнювати цю нішу. На той час німецькі місії допомагали літературою, створеною шрифтом Брайля. З часом це переросло в таку працю, що я просто брав музичну апаратуру,  їздив у різні спілки незрячих в українських містах і просто давав євангелізаційні концерти. І люди навертались до Бога. Моя мета полягала в заснуванні біблійних гуртків по всій державі.

Ведуча: Чи виникали труднощі на початку? Якими, взагалі, є особливості праці для людей із вадами зору?

Ігор: Труднощі виникають і зараз. Там, де люди, там і складнощі. Незрячі - здебільшого хороші і вдячні люди. Труднощі, в основному, полягають в тому, що дуже багато тих, хто має вади зору, сьогодні слабо реабілітовані і пристосовані до орієнтування. Для старших, котрі звикли працювати на підприємствах і мали більше спілкування, цього досягти було легше. А ось багато молоді сидять по домівках. Найдинамічніші можуть навчатися в університетах, коледжах, якось рухатися, й вони - більш-менш пристосовані до життя. Але, разом із тим,  багато молодих незрячих - погано реабілітовані й ми намагаємося їм допомогти.

2004 року зареєстровано окрему місію, яка здійснює духовну працю тільки для людей із вадами зору. Ми її назвали просто: «Служіння незрячим». Завдання місії, яку я зараз очолюю - щоб кожен незрячий мав Євангеліє в тому форматі, який є для нього доступним: чи озвучене, чи створене шрифтом Брайля. Ми, люди, дуже потребуємо спілкування. А ті, хто має вади зору - особливо. В кожному місті наша місія прагне організувати біблійні гуртки, в яких могли би збиратися незрячі люди. Ці групи налічують від 12 до 60 людей. Свої поїздки я починав з помісної церкви, де шукав однодумців. Ми молитовно підбирали команду і сьогодні, дякувати Богові, ми маємо 28 біблійних гуртків.

Як іще ми намагаємося донести Слово? Організовуємо християнські молодіжні, а також сімейні табори. Для того, щоб більшій кількості людей розповісти про Христа, про інший вимір та якість життя, ми проводимо такі табірні зустрічі.  Щоб  люди могли і відпочити, і почути Слово, щоб могли відірватися від тих буденних проблем, які їх оточують.

Як допомагаємо незрячим адаптуватися до життя? У нас є центр реабілітації, в якому люди з вадами зору навчаються працювати на комп’ютері, писати і читати шрифтом Брайля, досліджують основи масажу, багато уваги також приділяється орієнтуванню в просторі. І, звичайно, основне – це християнська етика. За той час, який ми проводимо таку роботу, понад 1000 людей стали членами церков у різних деномінаціях…

…Можна спробувати зав’язати собі очі і спробувати щось зробити в домі. Такий експеримент не просто допоможе нам пожаліти незрячих. Вони жалю не потребують. Треба розуміти і приймати їх. Якщо ви бачите людину з вадою зору в транспорті, підійдіть і запитайте, чим ви можете допомогти. Скажіть, що є така місія, що в нас є центр реабілітації, що в Києві, наприклад, є три місця, де можна збиратися незрячим. А також розкажіть про один із важливих напрямків нашого служіння – тростинах, які нам допомагають купувати наші партнери. Багато наших незрячих називають ці тростини мерседесами. Вони - канадського виробництва, алюмінієві і дуже міцні, а ще - мають світловідображувачі.

Ведуча: В яких іще містах  є ваші філії?

Ігор. У Львові, Луцьку, Рівному,  Хмельницькому, Івано-Франківську (близько 6 гуртів), Вінниці, Чернівцях, Києві (3 групи), Черкасах, Кропивницькому, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві та інших містах…

Докладніше про інтерв’ю з Ігорем Мельничуком ви можете дізнатися на нашому каналі в Ютубі.

• Попередня
• Наступна