Бог - наша надія у випробуванні
Рейтинг користувача: 5 / 5
Програма: «Сімейна консультація»
Ведуча: Інеса Опіканець
Гості: Тетяна та Сергій Сологуби
Ведуча: Як би ви кількома словами охарактеризували 16 років свого шлюбу?
Сергій: «Подорож, яка надихає».
Тетяна: Ми разом вчилися любити. І продовжуємо вчитися.
Сергій: Подорож наша розпочалася 17 років тому. Ми познайомилися в християнському таборі. Помітивши Таню, таку спокійну, врівноважену, я зрозумів, що в цій дівчині є щось особливе. Після того, як ми одружилися, і почалася наша сімейна мандрівка. Чому вона надихає? Звичайно ж, бувають хвилини переживань. Але в цілому цей шлях - як підйом на вершину. Коли з цієї вершини відкривається досконалий вид, ти розумієш, що воно того варте. Потім ми можемо знову спуститися, а згодом - знову вершина.
Тетяна: А в мене трошки інше. Я була такою спокійною, врівноваженою, але зустріла енергійну людину, якої мені бракувало. І ми пов'язали своє життя разом. Любов має зростати кожен день. Вона не припиняється. Любов до чоловіка, потім любов до дітей... Їй треба вчитися щодня, звичайно.
Ведуча: «Абсолютне безпліддя» - такий діагноз ставили цій парі, але сьогодні вона прийшла до нас у студію з трьома дітьми. Серце неймовірно радіє. Поділіться, будь ласка, свідченням Божого дива.
Тетяна: Після весілля ми вирішили з чоловіком переїхати і жити окремо від батьків, як годиться, по-біблійному. Переїхали до іншого міста, Ірпеня. Почали жити радісним життям, пізнавати один одного. У нас було в планах відразу завести дітей. Але за рік ми вирішили пройти обстеження, чомусь наша мрія не здійснювалась. Ми перевірилися в хорошій лікарні. І коли Сергій прийшов додому, він, простягнувши мені папірця і попрохавши не хвилюватися, мовив: «Прочитай». Там було написано: «Повне безпліддя». Відразу в думках виникла купа питань. Чому? Довіра Богові починає хитатися. Потім ми все ж вирішили продовжувати обстежуватися. Ми пішли до іншої клініки, це був 2003 рік. Лікар сказав: «У вас ніколи не буде дітей». Діагноз підтвердився. Ми думали: тільки розпочалося життя, і тут одразу такий удар. Як із цим жити?!
Сергій: Пам'ятаю, ми вийшли з клініки і я, обійнявши свою дружину, сказав: «Дорога, все, що нам могли сказати люди, вони вже сказали. Тепер ми повинні звернутися до Бога». Ми вирішили разом постити. І після цього посту прийшов спокій.
Тетяна: У мене були сумніви, почалася депресія. Але в той самий час я завжди чіплялася за Боже Слово. Я записувала, що мені говорив Господь. Бог посилає такі випробування, щоб ми ще більше Його потребували, Його допомоги. Мені було дуже складно, але я вдячна Господу, що чоловік мене підтримував. Утім, це був дуже важкий шлях, я пам'ятаю навіть момент, коли ми обидва стояли і просто плакали перед Богом. Ми попросили церкву молитися про нас.
Ведуча: Що було далі? Як сталося це диво?
Тетяна: Після того, як ми попросили церкву молитися, десь за півтора року, я зрозуміла, що вагітна.
Сергій: Я їхав у маршрутці. Почувши цю новину, я проїхав свою зупинку. Я не міг повірити! Це було диво. Пізніше народилася наша Ганнуся. Ми прийняли донечку як дар. Але хотіли ще діток. І настала така мить, коли ми вирішили знову всім серцем звернутися до Всевишнього, знову постити, шукати Його лиця, змирятися. Піст як працює: у Бозі нічого не змінюється. Серце моє змиряється. А Господь настільки любить, що Він повз смиренного, засмученого пройти не може. Божа любов не може пройти повз. І такий мир прийшов після другого посту. Я відчув, що ми отримали позитивну відповідь.
Тетяна: Чоловік сказав: «Буде син».
Сергій: Минає якийсь час і ми дізнаємося, що Таня вагітна. На УЗД підтвердилося, що у нас син. 2010 року народився Єгорчик.
Ведуча: Як це диво можна пояснити? Бог на фізичному рівні змінює щось?
Сергій: Намагатися одягнути це в якісь наукові терміни - неможливо. Господь чинить диво. Він милує. Хоча у нас є знайомі пари, які досі зазнають схожих проблем. І це також їхній шлях. Ми не хотіли б, щоб після нашого свідчення хтось озлобився. Просто Бог кожного веде своїм шляхом. Але в чому не можна сумніватися - в Його вірності, батьківській любові до кожної сім'ї. Господь любить кожного особливою любов'ю. Дуже важливо триматися за Нього, навіть якщо діагноз «безпліддя» залишається.
Минулого року, в листопаді, ми взяли ще одну дитину в нашу родину, тепер із нами живе Владик. Йому зараз 12 років. Діти по-різному приходять у сім'ю.
Ведуча: Коли люди зазнають труднощів, вони гадають, що Бог їх менше любить? У вас не було такої думки?
Сергій: Гадаю, що була. В Писанні можна прочитати багато позитивних історій. І розумом ти усвідомлюєш: успіх буде. Надія моя не вмирала. Але почуття реальності холодне... Так, у мене були запитання до Господа. І на роботі помічали, що я сумний та пригнічений. Проте ось цей вогник надії Дух Святий, мені здається, підтримував. Шлях був важким, але орієнтиру ми не втрачали.
Ведуча: Як за ці 17 років ви змінилися?
Тетяна: Я сама по собі дуже спокійна. У школі я боялася вірш розповісти. А тепер я стала товариською, як Сергій. Я нині й жіночу групу веду, й аудиторії не боюсь. Бога ніколи не треба обмежувати: якщо Він щось дає, потрібно зростати в цьому. І коли мені пропонують виступити перед 200 жінками, стає дуже страшно. Але я кажу: «Господи, якщо Ти хочеш, я Тебе і таким способом прославлю». Я навіть, буває, стою, говорю і думаю: «Чи це я?» Якщо Бог є в твоєму житті, Він тебе змінює. Ти навіть можеш на себе дивитися і думати: «Я знаю, що це не я, а Господь робить». Сергій вплинув на мене так, що я стала активнішою.
Сергій: А я, навпаки, спокою вчуся, тому що ритм мого життя досить інтенсивний. Приходячи додому, я так радію, що у Тані - інший характер. Тому що вона - реальне заспокоєння, мир і благодать для душі...
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 04 травня 2018
