Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Програма: «Сімейна консультація»

Ведучий: Едуард Гльоза

Гості: Вікторія і Альфред Аптекарі 

Ведучий: У вас цікаве прізвище - Аптекар. Напевно, в духовному сенсі ви також є аптекарями - виконуєте служіння священнослужителів. Ви пропонуєте духовні ліки людям. Ви, певною мірою, виконуєте місію Божого аптекаря.

Альфред: Напевно, якоюсь мірою, так. Слово Боже - лікування для нас, це правда.

Ведучий: Розкажіть, як ви познайомилися з дружиною.

Альфред: Того дня я прийшов до друзів і побачив симпатичну дівчину. Мені було років 26. Більшість моїх друзів вже були в шлюбі. До цього на питання про одруження я тікав, бо вважав його зазіханням на мою свободу:) А ось вже в 26 років я став серйозно замислюватися про це. У минулому у мене були стосунки, які мене розчарували. Я думав: «Усім дівчатам потрібно тільки одне. Одружуся в 40 років, коли вже буду лисим». І тут раптом я зустрів дівчину, яка і симпатична, і не розв'язна, і не женеться за грішми. А почалося все з дружби.

Ведучий: Коли людина - віруюча, вона вибирає собі половинку за певними критеріями. А що ж є критерієм людини, котра не знає Бога?

Альфред: «Недобре бути чоловікові одному» - ви знаєте, це відчуває навіть невіруючий. Я думаю, що це пов'язано з конкретною людиною. Я не шукав, з ким одружуватися, скоріше, навпаки... У мене був друг. Ми цілі дні проводили разом. Я у нього питав: «Слухай, може мені вже одружуватися?». «Звичайно, одружуйся». А він уже був сімейною людиною, мав двох дітей. За якийсь час після того, як ми з Вікою подали заяву в ЗАГС, спочатку наречену запросили до церкви, потім і я пішов подивитися, «якими дурницями вона там займається», і був дуже зворушений тим, що побачив у церкві. Я був атеїстом і був упевнений, що віруючі - люди, котрі мало знають, вони не розуміють, звідки блискавки беруться, тому вигадали Бога. Коли я вперше прийшов до церкви, я, чесно кажучи, нічого не зрозумів. І мене це зачепило. Я вважав, що в 26 років уже знаю все. А тут з'явилася сфера, про яку я не мав жодного уявлення. І я почав читати Біблію, і так пізнав цей шлях. Я дуже радий, що ми з дружиною увірували, оскільки якби не це, наш шлюб давно б уже розпався. А цього року якраз ми святкували срібне весілля - 25-річчя. І це теж якийсь щабель, який підтверджує, що Бог нам допоміг. І ми Йому вдячні за це.

... Було по-різному. Багато хто вважає, що коли людина - пастор, отже, вона досконала. Пастори - теж люди. Сім'я - це праця і боротьба. І те, що ми пройшли цей шлях - не наша заслуга. Це просто благодать Божа...

... Хіть - це коли я хочу, щоб було мені добре. А потрібно мислити інакше - коли я бачу цю дівчину, я хочу, щоб вона була щасливою зі мною. Ми живемо так, щоб чоловікові/ дружині було добре. І в цьому - кардинальна різниця.

Ведучий: Вікторіє, коли ви побачили цього молодого парубка, ви відчули, що він - ваш майбутній чоловік?

Вікторія: Ви на початку передачі сказали, що гадали, що прізвище мого чоловіка - це, можливо, професія. Я теж подумала, що це, напевно, якийсь старий аптекарJ. Коли Альфред прийшов у дім наших друзів, я вперше його побачила і він мені відразу сподобався. У мене не було жодних думок про майбутнє. Просто в цій людині було щось особливе. Він не був таким, як усі. Ми почали спілкуватися. Ми дуже багато говорили до того, як почали планувати наше одруження. Нам було цікаво одне з одним. Ми знаходили багато спільного. В той момент я була людиною закомплексованою, а ось Альфред, навпаки, був дуже веселим, товариським і мені було з ним добре. До увірування у мене були різні життєві ситуації, в яких я почувалася нещасною. Мені багато хто говорив: «Ну, чого ти шукаєш, пливи за течією, як усі. Навіщо ти шукаєш любові?». Не маючи власного батька, мені завжди, напевно, бракувало любові. І мені однак було недостатньо того, про що говорили люди: «Живи як усі. Ти - молода, ти знайдеш собі когось». І ось, я пам'ятаю, в один із днів, прийшовши до церкви, я звернулася до Бога: «Я так хочу любові». Я плакала. Тому що для мене сенсом життя в той момент була лише любов. І коли я зустрілася з Альфредом, це сталося. Господь відповів, хоча я ще тоді не покаялася. Бог бачив мою душу, чого я потребувала, і моє минуле життя. Він знає, що нам потрібно і відповідає. І для мене це було свідчення, що Господь є.

Ведучий: Питання слухачки: «Я вийшла заміж через страх, що на самоті не проживу. А виявилося, що стало набагато важче. Працювати чоловік не хоче. Він каже: «Як Бог дасть, так і проживемо». Дайте якусь пораду.

Альфред: Бог дасть, якщо ми щось для цього робимо. Знаєте, якийсь проповідник сказав: автомобіль, що стоїть на місці, важко в якийсь бік керувати. У моєму житті завжди теж так, і цього я й інших навчаю, що коли ти не знаєш, куди і як, почни рухатися. Тоді Бог покаже шлях і благословить. Але Він не може благословити, коли ти нічого не робиш...