Ірина та Вероніка Короп | Пам’яті чоловіка і тата
Коли втрачаєш близьку людину, це завжди нелегко. Але християни мають надію на зустріч у вічності. І ця надія зігріває душу…
…Коли Бог прийшов у життя Валерія Коропа, воно назавжди змінилося. Валерій почав надихати, підбадьорювати, зміцнювати у вірі багатьох людей, запалювати світло надії у їхніх серцях. І ця місія триває й досі, пісні Валерія Коропа продовжують жити, хоч він сам уже у вічності з Богом. З Тим, Кого так любив і Кого прославляв своєю музичною творчістю.
Дружина Ірина та дочка Вероніка особливого друга Світлого радіо – Валерія Коропа – діляться спогадами про чоловіка і тата…
Вероніка: «...Останні події показують нам те, що ми можемо щось там планувати, а потім в одну мить все абсолютно може змінитися...»
Вероніка: «...Я завжди співала з татом. Завжди була особлива Божа присутність, коли ми співали разом. Мені це легко було з ним робити. Він відчував мене, я відчувала його...»
Ірина: «...По-перше, я [заради Валерія] пожертвувала своєю мрією. Тому що я дуже хотіла літати, я хотіла бути стюардесою. І в процесі того, як у нас з Валерою розвивалися взаємини, мені довелося від цієї мрії відмовитися. Я вже пройшла всі кастинги, тобто, «йди і літай», і Валера мені сказав: «Літати ти не будеш», тому що він був дуже таким у той час ревнивим. Це було те, що я йому дуже довго згадувала. Тому що це була професія моєї мрії...»
Ірина: «...Валера відразу - «у вир з головою». У нього не було середини. Він жив на максимумі. Він не тлів. Він горів. Завжди»
Вероніка: «...Він [тато] спокійно на все реагував. Я пам'ятаю, була ситуація, коли я, як я для себе думаю, його засмутила. Він мене так обняв і каже: «Доню, хоч що б сталося, я тебе однак люблю, тому що ти моя дочка»... Для мене це було, в якомусь плані, як Отець Небесний нас любить, хоч що б сталося. Ось це безумовне прийняття...»
Ірина: «У нього [Валерія] було абсолютне прийняття людей. Характер є характер. Він міг щось там сказати, написати десь комусь, але якщо ці люди приходили потім у його життя, і він стикався, він ніколи це не згадував, він завжди шукав точки примирення, вдома у нас, якщо були якісь ситуації, він завжди говорив: «Сонце хай не зійде над вашим гнівом»
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 05 квітня 2019