Ненсі Зінчик | Перші радіопроповіді
З особливою приємністю хочемо відрекомендувати вам не тільки нашу сестру у Христі, але й колегу – ведучу відомої радіопрограми «Жива надія» пані Ненсі Зінчик. Уже 50 років звучить ця програма на радіохвилях. Пані Ненсі розповідає нам історію створення «Живої надії», як вона впливала на життя численних слухачів, а також ділиться, чим їй найбільше запам’ятався батько – Іван Дем’янович Зінчик, ревний служитель на ниві Божій, який понад усе любив Господа та український народ…
«… Ми радіємо, що Бог нам допоміг до цього часу, що ми могли продовжити справу мого тата, моїх батьків. Я дуже вдячна Богові за цю можливість, що ми можемо і з вами співпрацювати – через Світле радіо і доносити Слово Боже для нашого народу»
«З’явилася ідея радіопередачі, коли він [Іван Зінчик] 1969 року відвідав Україну і побачив, як тяжко людям жити без Бога. І в його серці з’явилась така ревність донести Слово Боже для його народу. Він як був там, то він зрозумів, що як люди можуть чути політичні програми, то й через радіо вони можуть чути Слово Боже…»
«… Тато проповідував, а мама співала. І мама була великою допомогою для нього. Вона була права рука… Я бачила в них, перше всього, велику любов до Бога і до свого наріду. І вони робили все, що вони могли, щоб донести Слово Боже, а друге –вони любили свій нарід, вони так хотіли, щоб Слово Боже проповідувалося в Україні…»
«… Одні двері зачиняються, а Бог відчиняє другі. І Євангелія буде проповідувана, аж до самого кінця. І Бог так відчинив двері, що через Світле радіо ми могли далі продовжити цю працю. Ми вдячні Богові за цю можливість і за цей великий привілей»
«Мій тато дуже хотів, щоб я побачила, як люди живуть в Україні. І це був 1978 рік. Я не знаю, як мої батьки могли мене відпустити в ті роки, а ще що було дуже цікаво: пастори дуже хотіли мати свої власні Біблії. І писали листи і просили в тата. І коли я їхала, то мої батьки поклали Біблії у валізу. Так Бог зробив, що моя мама задумала покрити їх джинсами – тими штанами, що були дуже популярні. І як я приїхала до кордону, то вони [працівники] побачили ці джинси і похапали, і порозбігалися, а за Біблії забули. То я цілу валізу [Біблій] перевезла в той час в Україну…»
«Це було у жовтні 1970 року, коли вийшла наша перша програма українською мовою. Люди були такі задоволені, і до нас посипались тисячі листів. Уперше вони прийшли на студію радіо IBRA, і директор сам дзвонив до тата і казав: «Що мені робити з цими листами, бо скільки їх є! Ще такого ніколи не було». І вони стали пересилати ті листи сюди на нашу адресу в Лондоні [Канада]. Мої батьки так любили читати ці листи, були відгуки, як люди цінують [це служіння]…»
«… Я уже зрозуміла, що наша праця не є даремна. Вона може міняти життя людини. Слово Боже має силу міняти життя…»
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 10 жовтня 2020
