Притча про гроші (Богатство та біднність)
Рейтинг користувача: 4 / 5
Гроші
У соцмережах, у чергах, на роботі і на вулиці всі кияни обговорюють уже кілька днів важливу тему. Подорожчав проїзд у транспорті. Багато людей вже перекроюють свій бюджет, щоб і транспортом користуватися, і щоб лишилися копієчки, гривнечки для багатьох інших сфер життя городянина.
У соцмережах, у чергах, на роботі і на вулиці всі кияни обговорюють уже кілька днів важливу тему. Подорожчав проїзд у транспорті. Багато людей вже перекроюють свій бюджет, щоб і транспортом користуватися, і щоб лишилися копієчки, гривнечки для багатьох інших сфер життя городянина. Такі події суспільство приймає болісно. З’являються в коментарях і зітхання, і глибоко приховані емоції. Але що поробиш, написано: "За срібло все це можливе". І ще. Гроші - це свого роду засіб, через який Бог здійснює Свій план щодо нас: аби забезпечити наші потреби, а також випробувати нас, так би мовити, на міцність, загартувати наш характер. У книзі Екклезіаста написано: «Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також! Як маєток примножується, то множаться й ті, що його поїдають, і яка користь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його?» (Еккл. 5:9-10). Про це притча нашої радіослухачки і друга Світлого радіо Наталії Григор'євої.
Одна людина якось об'їжджала з діловою поїздкою рідні краї. Наближалася ніч, посилювалася негода, і дістатися до найближчого села видавалося абсолютно неможливим. Неподалік на узліссі самотньо примостився крихітний будиночок, і подорожній вирішив попроситися туди на нічліг. Наблизившись і побачивши похилений паркан та запущений сад, подорожній узагалі засумнівався, що тут хтось мешкає, але слабке світло, що тьмяніло зсередини, засвідчило про те, що там усе ж хтось є. Постукавши, чоловік увійшов у будинок і побачив сумну картину: за столом посеред кімнати сиділа жінка, худа, бліда, виснажена. Поруч метушилася дітвора – одне за одного менша - і сумними очима поглядала на прибульця. Через шторки в дальньому кутку кімнати долинали хрипи і стогони тяжкохворої людини. Атмосфера навколо дихала відчаєм, і злидні буквально волали з кожного кутка. Дізнавшись, що гість проситься на постій всього лише на одну ніч, жінка сказала:- Звичайно, лишайся, тільки, боюсь, ми не зможемо надати тобі хороших умов. Відтоді, як тяжко захворів і зліг мій чоловік, все у нас не ладнається. Втративши годувальника, я сама змушена цілими днями працювати у чужих людей, щоб так-сяк прогодувати сім'ю. А доки я перу чужу білизну і обкопую чужі сади, мій власний будинок і сад у занепаді. Грошей, які я приношу у дім, ледь стає на їжу. Навіть ліки чоловікові купити немає за що. Тому на вечерю я можу запропонувати тобі лише трохи молока і шматочок хліба...
Запевнивши господиню, що він відмінно влаштувався в передпокої, мандрівник ліг і дуже скоро заснув. На ранок, йдучи, прибулець побажав заплатити за постій і запитав у господині, скільки він винен. Жінка сумно сплеснула руками і стала відмовлятися, але подорожній наполягав, кажучи, що на ці гроші вона зможе купити молока дітям або ліки для чоловіка. Почувши це, господиня здалася і сказала:
- Тоді ти винен мені одну копійку - це рівно стільки, скільки мені не вистачає, щоб купити чоловікові хороші ліки. Віддавши копійку і подякувавши жінці, мандрівник вирушив далі в дорогу. Оскільки погода сприяла подорожі, то наступну частину шляху вдалося подолати досить швидко. Уже до півночі наш герой опинився в красивому, багатому селі золотошукачів і подзвонив у ворота першого ж будинку, який трапився дорогою. На дзвінок вийшов слуга-охоронець і після ретельного допиту - хто, навіщо і чому - пропустив подорожнього до господаря дому. Той був не проти, щоб гість заночував. Отже, цю ніч мандрівник провів у повному комфорті: ванна, джакузі, ситна вечеря, м'яке, затишне ліжко... Загалом, на ранок він прокинувся цілком відпочилим, повним сил і поставив господареві те ж саме питання, що і бідній жінці днем раніше, а саме: «Скільки я винен тобі за постій?». Господар замислився, прикинув і так, і сяк, потім дістав калькулятора, поклацав клавішами і, нарешті, озвучив суму: одна копійка.
- Саме такої суми мені бракує, щоб прикупити тут неподалік ділянку землі і приступити до розробки золотоносної жили! Подорожній витягнув із гаманця копійку, розрахувався з господарем і, подякувавши йому, поїхав далі у своїх справах.
...Так уже сталося, що рівно за рік мандрівникові знову довелося їхати тим самим маршрутом. І чоловік вирішив відвідати людей, у яких зупинявся минулого разу. Підійшовши до узлісся, він помітив красивий, по-хазяйськи встановлений паркан, а за ним - квітучий сад. Увійшовши через хвіртку, подорожній побачив акуратний будиночок із вимитими до блиску вікнами і накрохмаленими фіранками. Із саду доносилися запахи здоби і ароматного чаю - родина збиралася обідати. У цей час відчинилися двері і на вулицю вибігла жінка в оточенні рум'яних, усміхнених малюків. Спершу мандрівник не впізнав у ній господиню - вже дуже молодою і веселою виглядала вона, але, придивившись, зрозумів, що це та сама господиня будинку: просто очі її, та й сама вона вся, світилися щастям. Побачивши гостя, жінка дуже зраділа, запросила до столу і почала розповідати:
- А копійка-то твоя нам ось як придалася: ліки чоловікові купили - він і видужав. А як одужав, так всю домашню роботу враз переробив: і паркан полагодив, і будинок відремонтував, і на роботу пішов. І мені вже немає потреби наймитувати у чужих людей, тому я із задоволенням клопочуся в хаті, дбаю про своїх рідних. Це якраз те, що я люблю робити.
Подорожній, випивши чаю, побажав жінці щастя і пішов далі. До вечора він дістався до селища золотошукачів. Підійшовши до потрібного будинку, він спочатку подумав, що помилився адресою, - дім виглядав жахливо запущеним і нежилим. Подорожній автоматично постукав у ворота будинку, не сподіваючись на відповідь. Однак двері відчинилися, і до нього вийшов той самий слуга-охоронець, з яким він зустрічався минулого року. Охоронець його теж упізнав.
- Чи можу я бачити твого господаря? - запитав мандрівник.
- Навряд чи, - відповів слуга. - Після твого візиту господар придбав золоту копальню. Успіх супроводжував його, він казково розбагатів і вирішив примножити свій капітал: будував залізниці, скуповував родючі землі, відкривав нові магазини. Він так поринув у свій бізнес, що майже не з'являвся в маєтку. А в цей час його кохана дружина втекла з іншим, та ще й прихопила з собою половину статку. Дізнавшись про це, господар впав у депресію, почав пити, кинув свої підприємства, вони стали розорятися одне за іншим, борги росли, як снігова куля. Навіть цей будинок довелося виставити на продаж, але покупців так і не знайшлося. Сам господар опинився в одній з міських нічліжок, став жебраком, усіма забутим, важко хворим. Я не впевнений, чи живий він взагалі...
Від бідності до багатства - всього один крок (або одна копійка). І навпаки.
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 24 січня 2019
