Чому віруючі люди бояться помирати?
Рейтинг користувача: 5 / 5
Нерідко трапляється, що люди досить похилого віку бояться смерті. Так трапляється навіть із тими, хто багато років ходив до церкви, перебував у Господі, молився, поклонявся Йому. Чому ж так відбувається? Чи є причина, через яку старенькі люди бояться смерті? Чи можна їм допомогти не боятися?
Напевне, людям потрібно доносити повноту Євангелія. Адже, Євангеліє – це не тільки відкуплення, воскресіння Ісуса Христа, але, головний сенс Євангелія – те, що ми будемо мати вічне життя. Саме до цього і потрібно готуватися. Якщо ми проповідуємо відкуплення – потрібно розуміти, для чого воно, навіщо воно? Так само і прощення гріхів: потрібно розуміти, навіщо воно? Потрібно розуміти сенс приходу Христа на цю землю, сенс віри, спасіння, відкуплення. Сенс усього цього полягає у тому, щоб мати вічне життя. Ми повинні готуватися до вічного життя, інакше ми, віруючі, будемо нещасніші за грішників: «… i якщо ми в цьому тiльки життi уповаємо на Христа, то ми нещаснiшi за всiх людей.» (1 Кор. 15:19). Звісно, Бог благословляє, зцілює, звільняє – «Благословення Господнє – воно збагачує і печалі з собою не приносить.» (Притч. 10:22). Але ж, сенс не на цій землі! Ця земля згорить, Бог прийшов у Христі забрати нас із цієї землі, і дати нам вічне життя: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.» (Ін. 3:16). Ось саме до цього ми маємо прагнути: щоб розуміти сенс Євангелія, і мати віру, яку мав Авраам. Ми – діти Авраама по вірі в Ісуса Христа. Написано: «Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiвничим якого є Бог.» (Євр. 11:9,10) – ось наша віра: що ми очікуємо Вишнього граду, що на цій землі ми чужі, наше життя – на Небі, що ми спасенні в надії на те, що ми потрапимо у цей град. Як і всі герої віри – «… але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому i Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнiм Богом; бо Вiн приготував їм мiсто.» (Євр. 11:16), а ми на цій землі подорожні і пришельці: «Усi цi померли у вiрi, не одержавши обiтниць, а тiльки здалеку бачили їх i радiли та говорили про себе, що вони подорожні й пришельцi на землi;» (Євр. 11:13). Ми будемо піднесені від цієї грішної землі, і ми очікуємо цього піднесення у Вишній град! «А наше життя – на небесах, звiдкiля ми чекаємо i Спасителя, Господа нашого Iсуса Христа,…» (Флп. 3:20). Тому, коли ми проповідуємо Євангеліє, – ми повинні розуміти, що таке взагалі Євангеліє: «І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.» (Мф. 4:23). Про яке Євангеліє йдеться, якщо Господь іще не помер за наші гріхи, не воскрес для нашого виправдання, не пролив Свою Кров за нас, не омив нас Своєю Кров’ю? про яке Євангеліє проповідував Господь?
Ми повинні розуміти, що Євангеліє – це вічне життя. А прихід Христа у плоті, Голгофський Хрест, відкуплення, прощення гріхів, воскресіння та вознесіння – це все засоби для отримання вічного життя!
Ісус сказав: «І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.» (Ін. 14:3). Тому, ми повинні розповідати людям про сенс цього послання, щоб вони не лише вірували у Христа, але і щоб розуміли мету віри. А віра – лише для вічного життя.
Нам потрібно отримати одкровення від Бога про вічне життя: «… щоб Бог Господа нашого Iсуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудростi й одкровення для пiзнання Його i просвiтив очi серця вашого, щоб ви зрозумiли, в чому полягає надiя на Його покликання‚ i яке багатство славної спадщини Його для святих,…» (Еф. 1:17,18). Якщо ми отримаємо одкровення про те, що нас очікує, – тоді зміниться наше ставлення до смерті: «… вабить мене те й інше: маю бажання визволитися i бути з Христом, бо це незрiвнянно краще;» (Флп. 1:23). Але, допоки Бог залишає нас жити на цій землі, ми повинні робити все, щоб бути готовими до дня смерті. Смерть – це головний екзамен у нашому житті. Тому, потрібно готуватися, щоб у серці була надія, радість, щастя, і прагнення у Вишній град Єрусалим: «Бо знаємо, що‚ коли земний наш дiм, ця хатина, розвалиться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дiм нерукотворний, вiчний. Вiд того ми i зiтхаємо, бажаючи облачитися в небесне наше житло; тiльки б нам i вдягненим не виявитися нагими. Бо ми, знаходячись у цiй хатинi, зiтхаємо пiд тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям. Hа це саме i створив нас Бог i дав нам запоруку Духа. Отже, ми завжди маємо сміливість: i, як знаємо, що, поки живемо в тiлi, ми вiдстороненi вiд Господа, – бо ми ходимо вiрою, а не видiнням, – сміливість же маємо i бажаємо краще вийти з тiла i оселитися в Господа.» (2 Кор. 5:1-8).
Автор – Олексій Волченко
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 14 червня 2019
