Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


У Біблії є вірші, в яких сказано: «Обітниця ж, яку Він дав нам, є життя вічне. Це я написав вам про тих, що вводять вас в оману.» (1 Ін. 2:25,26). Хто у даному випадку названі тими, що вводять в оману, і чим саме вони можуть вводити в оману?
 
Відповідь знаходиться у 25-му вірші. Ті, що вводять в оману – це ті, хто не розуміють, і тому ігнорують обітницю Божу для віруючих – тобто, вічне життя. Ті, хто вводять в оману – це ті, хто ще не мають у собі вічного життя, тому й не знають його, а навчають тільки про те, що знають – про земне. Ті, хто вводять в оману – це ті, хто навчає про те, що віра у Христа потрібна для того, щоб добре жити на цій землі. Вводити в оману – це думати, що віра в Ісуса Христа потрібна тільки для того, щоб ми були здорові та багаті, жили довго і щасливо тут – на цій землі.
Павло писав про таких людей, які використовують віру в Ісуса Христа лише для цього життя: «… i якщо ми в цьому тiльки життi уповаємо на Христа, то ми нещаснiшi за всiх людей.» (1 Кор.15:19).
 
Сенс пришестя Господа, Його втілення, Його смерті на Хресті, Його воскресіння – це шлях до однієї мети: щоб ми отримали вічне життя. Написано: «… щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.» (Ін. 3:15,16).
 
Обітниця від Бога для нас – це вічне життя, і воно буде не на цій землі. Бог приготував нам обитель на небесах: «В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам. І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.» (Ін. 14:2,3).
Ми повинні готуватися до зустрічі з Господом, і ми повинні бути готовими залишити цю землю в будь-який момент, як тільки прикличе Господь. Ми повинні бути готовими залишити свій старий, гріховний, отчий дім, тому що Бог приготував нам місце, де Він буде з нами. Ми не залишимося на цій землі, ми – «… будемо пiд­несенi на хмарах назустрiч Госпо­девi у повiтря i так завжди з Господом будемо.» (1 Сол. 4:17).
Обітниця від Бога, якої ми повинні дотримуватися – це нова земля, нове місто, а не ця грішна земля: «А втiм, за Його обiтницею, ми чекаємо нового неба i нової землi, на яких живе правда.» (2 Пет. 3:13). А ця земля, на якій ми зараз живемо, – приготована до загибелі: «А нинiшнi небе­са i земля, якi утримуються тим же словом, зберiгаються для вогню на день суду i погибелi нечестивих людей.» (2 Пет. 3:7); «… земля i всi дiла на нiй згорять.» (2 Пет. 3:10).
 
Іоан пише, як нам потрібно ставитися до цього світу: «Не любіть світу, ні того, що в свiтi: хто любить світ, у тому немає лю­бові Отчої. Бо все, що в світі: по­хіть плотська, похіть очима i гордість житейська, не від Отця, а від світу цього. I світ минає, i похіть його, а той, хто виконує волю Божу, перебуває повік.» (1 Ін. 2:15-17). Бачимо, що Іоан застерігає нас від любові до цього земного світу.
Обітниця Божа для нас – це бути взятими від цієї грішної землі у вічне життя. Тому, не варто думати, що якщо ми увірували, – то наше життя стане без турбот, без проблем, без болю, без скорбот, і повністю забезпеченим. Ні, це не так. Господь сказав нам, що Він не буде робити цей світ кращим, а, можливо, для нас світ буде значно гіршим: «У світі зазнаєте скорботи, але мужайтесь: Я переміг світ.» (Ін 16:13). Тобто, Бог не буде зцілювати цей світ, не буде визволяти нас від скорбот цього земного світу, тому що цей світ не спасеться. Господь дає нам Свій новий мир, який не такий, як цей земний світ: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається.» (Ін. 14:27). Тому, наша відповідальність – знайти, і прийняти через віру в Ісуса Христа цей новий світ, який являється Царством Божим. От тільки знайти його потрібно всередині свого серця: «А як фарисеї запитали Його: коли прийде Царство Боже?відповів їм: не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: он там. Бо Царство Боже всередині вас є. Сказав також ученикам: прийдуть дні, коли бажатимете бачити хоч один з днів Сина Людського, та не побачите.» (Лк. 17:20,21).
 
Нам потрібно навчитися вірі, якою вірував Авраам – «Вiрою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, i пiшов, не знаючи, куди йде. Вiрою жив вiн на землi обiтованiй, як на чужiй, i жив у наметах з Iсааком та Яковом, спiвспадкоємцями тiєї ж обiтницi; бо вiн чекав мiста, що має основу, художником i будiв­ничим якого є Бог.» (Євр. 11:8-10). Так само й ми повинні прагнути вічного життя: адже, ми не знаємо, куди йдемо! Ми не знаємо ані напрямку, ані орієнтирів вічного життя, але знаємо у своєму серці, що воно є, і що нам потрібно туди потрапити. І якщо ми – діти Авраама через віру в Ісуса Христа, – ми повинні мати таку ж віру, як Авраам. Усі герої віри жили на цій землі, як подорожні та пришшельці, «… вони прагнули кращого, тобто небесного; тому i Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнiм Богом; бо Вiн приготував їм мiсто.» (Євр. 11:16).
Якщо ми отримаємо одкровення про те, що ми – подорожні та пришельці, що наше життя – на небесах, – то, ставлення до видимого світу зміниться, стане іншим. Зміниться наше ставлення до сім’ї, до себе, до грошей, до роботи, країни, здоров’я. усі наші цінності зміняться, тому що зміняться орієнтири, усі наші думки будуть про небо: «… про горнє помишляйте, а не про земне. Бо ви померли, i життя ваше сховано з Христом у Бозi;» (Кол. 3:2,3). Нам відкриється, що цінність – тільки в Ісусі Христі – на небі, а не на цій землі. Господь сказав нам: «Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.» (Мф. 6:19-21). Коли ми шукаємо горішнього, коли в нашому серці непомітно з’являється Царство Боже, коли ми очікуємо «… мiста, що має основу, художником i будiв­ничим якого є Бог.» (Євр. 11:10), то, природньо, – у нас змінюється ставлення до всього земного. І якщо людина прийме Ісуса Христа всім серцем, – то, Бог дасть їй Святого Духа. А якщо Бог дасть Духа, – то, вже Дух буде навчати, вести, і приводити людину до того міста, «… художником i будiвничим якого є Бог.» (Євр. 11:10).
 
Отже, «ті, хто вводять в оману» – це ті, які збирають скарби на землі, а не на небі, це ті, які не прагнуть горішнього, а які думають, що віра у Христа потрібна тільки для земного існування. Це ті, які не ведуть людей до вічного життя у Христі, а утверджують життя на цій землі. Це ті, для кого цінність цього земного життя являється більшою, аніж життя на небі. Це ті, для кого небо дуже далеке та ілюзорне, а ось земне – зрозуміле і ясне.
 
 
Автор – Олексій Волченко