Чи приходить віруючий на суд Божий?

Рейтинг користувача: 5 / 5

Активна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зіркаАктивна зірка
 


Чи приходить віруючий на суд чи ні, якщо написано: «… хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя» (Ін. 5:24), а у посланні Павла написано, що суд розпочнеться із віруючих: «Бо час розпочатися судовi з дому Божого; а якщо пер­ше почнеться з нас, то який кi­нець тих, хто противиться Євангелiю Бо­жому?» (1 Пет. 4:17)? Що ж виходить: віруючі будуть судитися? Як зрозуміти ці місця Писання?
 
Дійсно, той, хто вірує в Ісуса Христа, на суд не приходить, тому що він вірує, що Ісус Христос – це Син Божий. Якщо ми віримо, що «… Бог послав Сина Свого в подобi плотi грiховної в жертву за грiх i осудив грiх у плотi,…» (Рим. 8:3), якщо віримо, що Бог відкупив у Своєму Сині Ісусі Христі наші гріхи, – тоді ми на суд не приходимо. Якщо ми віримо, що Ісус був засуджений замість нас і був покараний замість нас, – тоді ми також на суд не приходимо: «Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися» (Іс. 53:5).

Якщо ж людина не вірує, що Христос – Син Божий, тоді Бог буде її судити, і, відповідно, людина буде покарана за свої гріхи. Суд буде в будь-якому випадку, от тільки чи над Христом чи над людиною – обирає сама людина. Той, хто не вірує у Христа, повинен сам за себе відповідати перед Богом. А для того, хто вірує у Христа, суд вже відбувся, але замість нього на суді був Ісус Христос. Віруюча ж людина вже оправдана Ісусом Христом, тому на суд не приходить.
 
Але чому тоді написано, що суду час розпочатися із дому Божого? Усе залежить від нашої особистої віри. Ісус говорив: «… за вірою вашою нехай буде вам» (Мф. 9:29) і «… віра твоя спасла тебе» (Мк. 5:34). Саме наша особиста віра і буде визначати наше спасіння. Але справа в тому, що віра не статична, віра – це не документ, не свідоцтво про спасіння. Віра – динамічна, її не можна покласти в кишеню чи зберегти у сейфі. Людина може вірити, а через деякий час спокуситися і вчинити за плоттю – як Давид, Соломон, Аса, Петро, Ананія і Сапфіра тощо. Справа в тому, що, якщо ми через віру народилися згори від Духа Божого, ми все одно ще залишаємося живими за плоттю, тому що Бог звільнив нас від влади плоті, давши нам Духа Святого: «Отже, браття, ми не боржники плотi, щоб жити за плоттю; бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте дiла плотськi, то живi будете» (Рим. 8:12,13). Віруюча людина перемагає свою плоть лише тоді, коли чинить за духом. Але потрібно розуміти, що віруюча людина, навіть, маючи Духа Божого, може чинити і за плоттю.

Якщо людина (після того, як увірувала) продовжує свідомо грішити і чинити проти Господа, – це означає, що вона втрачає віру в прощення. Тоді людина розуміє, що піде на суд: «Бо коли ми, одержавши пi­знання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи, але якесь страшне очiку­вання суду й лютости вогню, гото­вого пожерти противникiв» (Євр. 10:26,27). Якщо людина свідомо грішить, вона розуміє, що знехтувала відкупленням Христа. Вона розуміє, що винна перед Господом, якщо нехтує пролитою за неї Кров'ю Христа. Якщо людина не хоче залишити свій гріх, не хоче каятися у скоєному і продовжує робити те, що противне Господу, – вона розуміє, що заслуговує суду Божого!
 
Звісно, ви скажете, що віруючі також грішать. Так, грішать. Але, віруючі не хочуть грішити, а якщо і грішать – то несвідомо, з необережності. Якщо віруючі згрішили – вони швидко каються перед Богом і більше не грішать: вони відновлюють свою віру і тоді на суд не приходять. А ті віруючі, які хочуть грішити і весь час грішать, – звісно ж, втрачають віру, і, звісно ж, підуть на суд. Петро говорить, що тому, хто не залишає свої гріхи, буде ще гірше, ніж невіруючій людині: «Бо якщо, позбавившись скверни свiту через пiзнання Господа i Спасителя нашого Iсуса Христа, вони знов заплутуються в нiй i перемагаються нею, то останнє буває для них гiрше за перше. Краще було б їм не пiзнати дороги правди, нiж, пiзнавши її, повернутися назад вiд переданої їм святої заповiдi» (2 Пет. 2:20,21).
 
Отже, у віруючої людини теж є гріховна плоть, гріховні помисли: осуд, хіть, гордість, звеличення, заздрість тощо. Тому, Господь навчає віруючу людину, що потрібно розіп’яти свою плоть, що потрібно взяти свій хрест, щоб не прийти на суд: «… хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:38). Йдеться про те, що, увірувавши в Ісуса Христа, ми повинні мати таку вдячність до Бога за те, що Він узяв наші покарання на Себе, щоб вже не думати про себе, а думати тільки про Нього. Ми повинні настільки пізнати серце люблячого нас Христа, щоб у своєму серці співпереживати із Христом весь біль, який Христос перетерпів на Хресті заради нашого спасіння. Павло писав: «Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я спiврозп’явся Христовi, i вже не я живу, а живе в менi Христос. А що нинi живу в плотi, то вiрою живу в Сина Божого, Який полюбив мене i вiддав Себе за мене» (Гал. 2:19,20).
 
Отже, віра не статична, тому що є плоть, яка постійно спокушає нас. Тому, Господь сказав нам: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде» (Мф. 24:42). Пильнувати – означає постійно чинити за Духом, щоб не чинити за плоттю: «Я говорю: духом живiть, i ви не будете чинити похотi плотської,…» (Гал. 5:16). Плоть весь час спокушає віруючу людину. Написано, що, маючи віру, можна зазнати «… загибелi корабля у вiрi,…» (1 Тим. 1:19). Спокуси настільки тонкі, що можна спочатку й не помітити їх, але потім вже буде запізно. А можна зробити вигляд, що ти не помічаєш того, що спокушуєшся, і продовжувати лукавити перед Господом: «Глядiть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого i невiрного, аби вам не вiдступити вiд Бога Живого» (Євр. 3:12). Можна народитися згори, бути віруючим, мати дуже близькі стосунки із Христом, але потім знову опуститися в світ гріха і втратити життя із Христом. Тому, Біблія говорить нам, щоб ми твердо зберігали свою віру: «Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тiльки розпочате життя твердо збережемо до кiнця,…» (Євр. 3:14). Якщо наше серце чисте, якщо немає гріхів, – тоді ми маємо відвагу до Бога: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мф. 5:8). Тобто, якщо ми маємо віру, це означає, що ми на суд не прийдемо.
 
Як зберігати свою віру? 
Павло писав нам, що віру потрібно зберегти: «Подвигом доб­­рим я змагався, свiй бiг закiн­­чив, вiру зберiг» (2 Тим. 4:7). Зберегти віру можна тільки добрим подвигом (боротьбою). Для того, щоб зберегти себе, – потрібно докласти зусиль і звершити дію. Віру потрібно практикувати: любити братів, робити добро, жертвувати собою заради інших, годувати нужденних, допомагати вдовам, сиротам і всім, хто цього потребує. Якщо не робити добро – плоть весь час буде спокушувати і може досягти свого: «… якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним» (Бут. 4:7). Якщо ми не будемо творити добро ближнім – тоді наша плоть переможе нас, тоді віра наша згасне: «Так само й вiра – коли не має дiл, сама по собi мертва» (Як. 2:17). Віра без діл помирає. Якщо ми, будучи віруючими людьми, не чинимо згідно зі своєї віри, – ми збудували свій дім на піску і можемо втратити віру. Той же, хто чинить згідно зі своєї віри, – збудував свій дім на камені і не втратить своєї віри: «Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені. А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике» (Мф. 7:24-27).
 
Отже, віруючий на суд не приходить – йдеться про тих віруючих,  які збережуть свою віру. Для того, щоб зберегти свою віру, – потрібно чинити згідно віри. Ви запитаєте: "А як чинити згідно віри?". Це означайє у всьому чинити згідно Слова Божого, чинити так, як чинив Ісус Христос: «Любов досягає в нас такої довершености, що ми маємо дерзновення в день судний, бо робимо в цьому свiтi, як Вiн» (1 Ін. 4:17). Віруюча людина повинна зберігати свою віру до останньої хвилини життя і не завагатися! Господь сказав: «Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя» (Євр. 10:38). Для того, щоб не завагатися, потрібно діяти і виконувати те, що написано у Слові, а не тільки слухати проповіді і читати Біблію. Для того, щоб почати ставати віруючим, достатньо тільки слухати: «От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого.» (Рим. 10:17), а для того, щоб зберегти віру, – потрібно чинити так, як ти віриш: «Я говорю: духом живiть, i ви не будете чинити похотi плотської,…» (Гал. 5:16). Тому, віра починається від слухання Слова Божого, але утверджується віра ділами, вчинками.
 
Отже, як все ж таки зрозуміти те, що суд розпочнеться із дому Божого, якщо в домі Божому всі віруючі? Виходить, що в церкві є віруючі, які не прийдуть на суд, а є віруючі, які прийдуть на суд. Просто ті віруючі, які прийдуть на суд, – це вже не зовсім віруючі: це колишні віруючі, які не зберегли свою віру, які не взяли свій хрест, які ходять у гріху, лукавлять перед Христом, думаючи, що Він не бачить, чи, навіть, думають, що Він схвалює їхні діла. Це ті, які давно втратили у своєму серці зв’язок із Богом, але, які ще формально ходять у церкву, зараховують себе до церкви. Тому, написано: «… бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе» (2 Кор. 5:10).
 
 
Автор: Олексій Волченко


* для того, щоб поділитися статтею в будь-якій соціальній мережі з мобільної версії сайту, потрібно натиснути  в кінці статті, обрати із запропонованих варіантів той, який потрібен саме вам, натиснути на його іконку, і підтвердити дію на сторінці свого профілю.
Категорія: Блог радіо
Останнє оновлення: 29 серпня 2026