Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


Чи приходить віруючий на суд чи ні, якщо написано: «… хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.» (Ін. 5:24), а у посланні Павла написано, що суд розпочнеться із віруючих: «Бо час розпочатися судовi з дому Божого; а якщо пер­ше почнеться з нас, то який кi­нець тих, хто противиться Євангелiю Бо­жому?» (1 Пет. 4:17)? Що ж виходить: віруючі будуть судитися? Як зрозуміти ці місця Писання?
 
Дійсно, той, хто вірує в Ісуса Христа, на суд не приходить, тому що він вірує, що Ісус Христос – це Син Божий. Якщо ми віримо, що «… Бог послав Сина Свого в подобi плотi грiховної в жертву за грiх i осудив грiх у плотi,…» (Рим. 8:3), якщо віримо, що Бог відкупив у Своєму Сині Ісусі Христі наші гріхи, – тоді ми на суд не приходимо. Якщо ми віримо, що Ісус був засуджений замість нас і був покараний замість нас – тоді ми також на суд не приходимо: «Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися.» (Іс. 53:5). Якщо ж людина не вірує, що Христос – Син Божий, – тоді Бог буде її судити, і, відповідно, людина буде покарана за свої гріхи. Суд буде в будь-якому випадку, от тільки чи над Христом чи над людиною – обирає сама людина. Той, хто не вірує у Христа, – повинен сам за себе відповідати перед Богом. А для того, хто вірує у Христа, – суд вже відбувся, але замість нього на суді був Ісус Христос. Віруюча ж людина вже оправдана Ісусом Христом, тому – на суд не приходить.
 
Але, чому тоді написано, що суду час розпочатися із дому Божого? Усе залежить від нашої особистої віри. Ісус говорив: «… за вірою вашою нехай буде вам.» (Мф. 9:29) і «… віра твоя спасла тебе.» (Мк. 5:34). Саме наша особиста віра і буде визначати наше спасіння. Але, справа в тому, що віра – не статична, віра – це не документ, не свідоцтво про спасіння. Віра – динамічна, її не можна покласти в кишеню чи зберегти у сейфі. Людина може вірити, а через деякий час спокуситися і вчинити за плоттю – як Давид, Соломон, Аса, Петро, Ананія і Сапфіра і т.п.  Справа в тому, що, якщо ми через віру народилися згори від Духа Божого, – ми все одно ще залишаємося живими за плоттю, тому що Бог звільнив нас від влади плоті, давши нам Духа Святого: «Отже, браття, ми не боржники плотi, щоб жити за плоттю; бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте дiла плотськi, то живi будете.» (Рим. 8:12,13). Віруюча людина перемагає свою плоть лише тоді, коли чинить за духом. Але, потрібно розуміти, що віруюча людина, навіть, маючи Духа Божого, – може чинити і за плоттю.
Якщо людина (після того, як увірувала) продовжує свідомо грішити і чинити проти Господа, – це означає, що вона втрачає віру в прощення. Тоді людина розуміє, що піде на суд: «Бо коли ми, одержавши пi­знання iстини, свавiльно грiшимо, то не зостається бiльше жертви за грiхи, але якесь страшне очiку­вання суду й лютости вогню, гото­вого пожерти противникiв.» (Євр. 10:26,27). Якщо людина свідомо грішить – вона розуміє, що знехтувала відкуплення Христа. Вона розуміє, що винна перед Господом, якщо нехтує пролиту за неї Кров Христа. Якщо людина не хоче залишити свій гріх, не хоче каятися у скоєному і продовжує робити те, що противне Господу, – звісно, вона розуміє, що заслуговує суду Божого!
 
Звісно, ви скажете, що віруючі також грішать. Так, грішать. Але, віруючі не хочуть грішити, а якщо і грішать – то несвідомо, з необережності. Якщо віруючі згрішили – вони швидко каються перед Богом і більше не грішать: вони відновлюють свою віру, і тоді на суд не приходять. А ті віруючі, які хочуть грішити і весь час грішать, – звісно ж, втрачають віру, звісно ж, підуть на суд. Петро говорить, що тому, хто не залишає свої гріхи, – буде ще гірше, ніж невіруючій людині: «Бо якщо, позбавившись скверни свiту через пiзнання Господа i Спасителя нашого Iсуса Христа, вони знов заплутуються в нiй i перемагаються нею, то останнє буває для них гiрше за перше. Краще було б їм не пiзнати дороги правди, нiж, пiзнавши її, повернутися назад вiд переданої їм святої заповiдi.» (2 Пет. 2:20,21).
 
Отже, у віруючої людини теж є гріховна плоть, гріховні помисли: осуд, хіть, гордість, звеличення, заздрість і т.п. Тому, Господь навчає віруючу людину, що потрібно розіп’яти свою плоть, що потрібно взяти свій хрест, щоб не прийти на суд: «… хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.» (Мф. 10:38). Йдеться про те, що, увірувавши в Ісуса Христа, ми повинні мати таку вдячність до Бога за те, що Він узяв наші покарання на Себе, щоб вже не думати про себе, а думати тільки про Нього. Ми повинні настільки пізнати серце люблячого нас Христа, щоб у своєму серці співпереживати із Христом весь біль, який Христос перетерпів на Хресті заради нашого спасіння. Павло писав: «Законом я вмер для закону, щоб жити для Бога. Я спiврозп’явся Христовi, i вже не я живу, а живе в менi Христос. А що нинi живу в плотi, то вiрою живу в Сина Божого, Який полюбив мене i вiддав Себе за мене.» (Гал. 2:19,20).
 
Отже, віра не статична, тому що є плоть, яка постійно спокушає нас. Тому, Господь сказав нам: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде.» (Мф. 24:42). Пильнувати – означає постійно чинити за Духом, щоб не чинити за плоттю: «Я говорю: духом живiть, i ви не будете чинити похотi плотської,…» (Гал. 5:16). Плоть весь час спокушає віруючу людину. Написано, що, маючи віру, можна зазнати «… загибелi корабля у вiрi,…» (1 Тим. 1:19). Спокуси настільки тонкі, що можна спочатку й не помітити їх, але потім вже буде запізно. А можна зробити вигляд, що ти не помічаєш того, що спокушуєшся, і продовжувати лукавити перед Господом: «Глядiть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого i невiрного, аби вам не вiдступити вiд Бога Живого.» (Євр. 3:12). Можна народитися згори, бути віруючим, мати дуже близькі стосунки із Христом, але потім знову опуститися в світ гріха і втратити життя із Христом. Тому, Біблія говорить нам, щоб ми твердо зберігали свою віру: «Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тiльки розпочате життя твердо збережемо до кiнця,…» (Євр. 3:14). Якщо наше серце чисте, якщо немає гріхів – тоді ми маємо відвагу до Бога: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.» (Мф. 5:8). Тобто, якщо ми маємо віру, – це означає, що ми на суд не прийдемо.
 
Як зберігати свою віру?
Павло писав нам, що віру потрібно зберегти: «Подвигом доб­­рим я змагався, свiй бiг закiн­­чив, вiру зберiг;» (2 Тим. 4:7).
Зберегти віру можна тільки добрим подвигом (боротьбою). Для того, щоб зберегти себе, – потрібно докласти зусиль і звершити дію. Віру потрібно практикувати: любити братів, робити добро, жертвувати собою заради інших, годувати нужденних, допомагати вдовам, сиротам і всім, хто цього потребує. Якщо не робити добро – плоть весь час буде спокушувати і може досягти свого: «… якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним.» (Бут. 4:7). Якщо ми не будемо творити добро ближнім – тоді наша плоть переможе нас, тоді віра наша згасне: «Так само й вiра – коли не має дiл, сама по собi мертва.» (Як. 2:17). Віра без діл помирає. Якщо ми, будучи віруючими людьми, не чинимо згідно зі своєї віри, – ми збудували свій дім на піску і можемо втратити віру. Той же, хто чинить згідно зі своєї віри – збудував свій дім на камені і тоді не втратить своєї віри: «Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені. А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску; І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике.» (Мф. 7:24-27).
 
Отже, дійсно, віруючий на суд не приходить – йдеться про тих віруючих,  які збережуть свою віру. Для того, щоб зберегти свою віру, – потрібно чинити згідно віри. Ви запитаєте: а як чинити згідно віри? – це у всьому чинити згідно Слова Божого, чинити так, як чинив Ісус Христос: «Любов досягає в нас такої довершености, що ми маємо дерзновення в день судний, бо робимо в цьому свiтi, як Вiн» (1 Ін. 4:17).
Віруюча людина повинна зберігати свою віру до останньої хвилини життя і не завагатися! Господь сказав: «Праведний вiрою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя.» (Євр. 10:38). Для того, щоб не завагатися, – потрібно діяти і виконувати те, що написано у Слові, а не тільки слухати проповіді і читати Біблію. Для того, щоб почати ставати віруючим, – достатньо тільки слухати: «От­же, вiра вiд слухання, а слухання вiд слова Божого.» (Рим. 10:17), а для того, щоб зберегти віру, – потрібно чинити так, як ти віриш: «Я говорю: духом живiть, i ви не будете чинити похотi плотської,…» (Гал. 5:16). Тому, віра починається від слухання Слова Божого, але, утверджується віра ділами, вчинками.
 
Отже, як все ж таки зрозуміти те, що суд розпочнеться із дому Божого, якщо в домі Божому всі віруючі? Виходить, що в церкві є віруючі, які не прийдуть на суд, а є віруючі, які прийдуть на суд. Просто ті віруючі, які прийдуть на суд, – це вже не зовсім віруючі: це колишні віруючі, які не зберегли свою віру, які не взяли свій хрест, які ходять у гріху, лукавлять перед Христом, думаючи що Він не бачить, чи, навіть, думають, що Він схвалює їхні діла. Це ті, які давно втратили у своєму серці зв’язок із Богом, але, які ще формально ходять у церкву, зараховують себе до церкви. Тому, написано: «… бо всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе.» (2 Кор. 5:10).
 
 
Автор – Олексій Волченко


* для того, щоб поділитися статтею в будь-якій соціальній мережі з мобільної версії сайту, потрібно натиснути  в кінці статті, обрати із запропонованих варіантів той, який потрібен саме вам, натиснути на його іконку, і підтвердити дію на сторінці свого профілю.