Чи є у Бога призначення?
У Біблії сказано: «… Бог не дивиться на особу,…» (Діян. 10:34). Але, також написано: «… Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв». (Рим. 9:13). То невже Бог може когось ненавидіти? Виходячи із тексту Писання, можна зрозуміти, що Бог когось любить, а до когось – ставиться неприязно? Чи так це?
Відповіді на це запитання не існує, тому що, якщо читати у контексті, то ми побачимо: «Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нiчого доброго чи злого, щоб воля Божа здiйснилася в обраннi не вiд дiл, а вiд Того, Хто кличе, сказано було їй: «Бiльший служитиме меншому»‚ як i написано: «Якова Я полюбив, а Iсава зненавидiв». Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсiм нi. Бо Вiн говорить Мойсеєвi: «Кого милувати, помилую; кого жалiти, пожалiю». Отже, помилування залежить не вiд того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а вiд Бога, Який милує. Бо Писання говорить фараоновi: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою i щоб проповiдане було iм’я Моє по всiй землi». Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє. Ти скажеш менi: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волi Його?» А ти хто, чоловiче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творiння своєму творцевi: «Hавiщо ти мене так зробив?».» (Рим. 9:11-20).
Бачимо, що в посланні до Римлян Павло говорить, що відповіді на це запитання немає. Ба більше, є, навіть, якийсь докір людині, яка хоче це з’ясувати – «А ти хто, чоловiче, що сперечаєшся з Богом?» (Рим. 9:20). Так, Бог зробив жорстоким серце фараона, щоб показати Свою силу, так, Він обрав Якова, а Ісава зненавидів (можна перекласти «відкинув»). Нам, смертним, які живемо у часі, не відкриється таємниця призначення, тому що Бог – це вічність, а вічність одночасно і на початку, і в кінці, і постійно зараз. У вічності немає плину часу, немає послідовності подій! Бог від початку знає, що буде в кінці: «Я звіщаю від початку, що буде у кінці, і від давніх часів те, що ще не сталося,…» (Іс. 46:10). Бог – поза часом: Він одночасно знаходиться при створенні землі, при кінці її існування. Можна передбачити, що Бог бачив, як Ісав продасть своє первородство, адже, Він все про нас знає іще до нашого народження, Він знає усе наше життя від початку і до кінця: «Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було.» (Пс. 138:16).
Звісно, Бог знає усе наше життя: і день нашого народження на землі, і день смерті. Відповідно, Він знає, де ми будемо у вічності. Але, ймовірно, все ж є якась погрішність на волю людини – на її вільний вибір. Можливо, Бог, знаючи наперед, що людина загине, – все-таки має якусь надію на те, що людина відвернеться від гріха і повернеться до Нього? Інакше, навіщо тоді Бог намагався відвернути Каїна від злочину, якщо Він від самого початку знає, що відбудеться? Навіщо Ісус називав Іуду другом у Гефсиманському саду? Можливо, Ісус хотів, щоб Іуда покаявся? Можливо, ми все-таки чогось не розуміємо? Мабуть, на землі ми цього ніколи не зрозуміємо: «О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Якi незбагненнi суди Його i недослiдимі путi Його! Бо хто пiзнав розум Господнiй? Або хто був порадником Йому?» (Рим. 11:33,34).
Але, те, що нам відкрито у Біблії про Бога, – ми повинні знати. Ми повинні розуміти характер Бога, Який нас любить! Із Біблії ми пізнаємо, що Бог – не зважає на особу: «… Бог не дивиться на особу,…» (Діян. 10:34). Також Господь сказав, що Він хоче, щоб УСІ отримали спасіння: «… Який хоче, щоб усi люди спаслися i досягли пiзнання iстини.» (1 Тим. 2:4). Якщо ми віримо Писанню, що Бог однаково ставиться до усіх, хто живе на землі, і що Бог хоче спасти кожну людину, яка живе на землі, тоді неправильно буде припускати, що Бог створив одну людину для спасіння, а іншу – для прокляття і для вічних мук. Тим більше, що кожна людина, створена за образом і подобою Божою, і в кожній людині є частинка Бога. Тому, Бог хоче спасти кожну людину, але, не кожна людина приймає спасіння від Бога. Ісус Христос розповідав про це притчу: «Він же сказав йому: один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних.» (Лк. 14:16-24). Можна розуміти цю притчу так, що запрошені – це всі люди, які живуть на землі. Бог усіх закликає до спасіння, але, не всі спасуться, не всі приймуть запрошення отримати спасіння від Бога!
Ми повинні знати, що Бог є любов, що Він нікого не підготовлював наперед до погибелі, і що Господь не хоче смерті грішника: «… живу Я, – говорить Господь Бог: не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був.» (Єз. 33:11). Бог хоче спасти усіх грішників, тому, Він дає можливість кожному грішнику отримати спасіння – навіть тоді, коли вирок від Бога вже прозвучав: «А коли скажу беззаконникові: «ти смертю помреш», і він навернеться від гріхів своїх і буде творити суд і правду, якщо цей беззаконник поверне заставу, за вкрадене заплатить, буде ходити за законами життя, не роблячи нічого поганого, – то він буде живий, не помре. Жоден із гріхів його, які він учинив, не пом’янеться йому; він став творити суд і правду, він буде живий.» (Єз. 33:14-16). Отже, із цього місця Писання бачимо, що Бог дає шанс отримати спасіння кожному грішнику. Можемо припустити, що, якби Ісав покаявся, – Бог би йому відповів, тому що написано: «Господи, Ти чиниш з милостивим милостиво, і з справедливим за справедливістю його, з чистим – за чистотою його, а з лукавим – за лукавством його.» (Пс. 17:26,27). Адже, Бог простив нечестивих царів Ахава і Манасію, коли вони покаялися перед ним – хоча вони були страшними грішниками. Бог простив Петру гріх зречення від Господа (Мф. 10:33). Якби Іуда Іскаріот покаявся перед Христом – Бог би простив йому. Бог вірний Своєму Слову, Він не змінюється.
Все ж добре, що ми не знаємо свого призначення, інакше, ми б або загордилися і втратили би пильність, або – опустили би руки у безсиллі. Доки ми не знаємо свого майбутнього – ми завжди маємо надію, що ми спасенні, маючи надію на Бога: «Бо ми спаслися в надiї. Hадiя ж, коли бачить, не є надiєю; бо коли хто бачить, то чого йому i надiятися? Але, коли надiємось на те, чого не бачимо, тодi чекаємо в терпiннi.» (Рим. 8:24,25).
Маючи знання про призначення, – неможливо мати надію і віру. Лише незнання своєї долі дає можливість існувати надії та вірі! А ми спасаємося тільки надією і вірою в Господа нашого Ісуса Христа!
Автор – Олексій Волченко
* для того, щоб поділитися статтею в будь-якій соціальній мережі з мобільної версії сайту, потрібно натиснути 
в кінці статті, обрати із запропонованих варіантів той, який потрібен саме вам, натиснути на його іконку, і підтвердити дію на сторінці свого профілю.
в кінці статті, обрати із запропонованих варіантів той, який потрібен саме вам, натиснути на його іконку, і підтвердити дію на сторінці свого профілю.- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 26 травня 2020
