Програма: «Сімейна консультація»
Ведучий: Андрій Алейников
Гості: Вікторія та Микола Давиденки

Ведучий: Ви займаєтеся сироварінням. Розкажіть про тварин, яких вирощуєте.

Микола: В основному, це вівці романівської породи, десятки два кіз, і дві корови.

Ведучий: Поділіться кількома словами, як ви почали цю справу?

Вікторія: Багато років тому на християнській конференції в Москві Бог мені дав бажання розводити овець. Я жила на той момент в Одесі і, звичайно, нічого спільного не могла мати зі згаданою галуззю. На ринку купила книжечку про овець і на цьому все скінчилося. Ми молилися, розмірковували... Ну, просто на рівні якоїсь далекої мрії все було...

Микола: Потім, коли вже ми зустрілися і побралися, ця мрія виникла знову. І ми багато говорили про неї. Пізніше, вирощуючи полуницю (у нас був хороший урожай один рік), ми на виручені гроші купили все ж овець - перші двадцять голів романівської породи. Але ще не знали, що з ними робити. Намагалися долучати людей до цього процесу, але довелося забрати овець до Києва з Прилук, оскільки їх стали розкрадати. І треба було перевезти тварин до себе ближче. Або ж продати. Ми кілька разів їх відпускали. Розкрадуть - так розкрадуть, пропадуть - так пропадуть. Але на ранок нам телефонували, що все гаразд, вівці на місці. Ми бачили, що Бог підтримує цю справу. Коли ми перевезли овець у Бортничі (передмістя Києва), ми просто їх пасли, не знаючи, що робити. Тварин було небагато - близько 40 голів. Ми розуміли, що на цьому не можна прожити. І раптом ми помітили, що одна вівця має чудове вим'я. Вперше спробувавши її молоко, ми переконалися, що воно дуже смачне. Це три молока в одному. Воно має смак розталого морозива або вершків. І коли Вікторія виготовила овечий сир, ми відразу згадали Авраама і зрозуміли походження цього продукту. І чому люди в той час не розлучалися з вівцями.

Питання слухача: «Може, розповісте про специфіку перебування подружжя в одному служінні, на одному підприємстві? Як у цьому досягти єдності?».

Микола: Відразу хочу сказати, що ми маємо одне одкровення. Я думаю, Вікторія згідна з тим, що найбільше диво, яке Бог учинив - це сім'я. І тому ми взялися за ту справу, яку здійснюємо. Ми розуміли, що все будується благодаттю. Вона нас тримає. Христос - у нас і ми тримаємося за Нього. Якщо ми забули й не помолилися, просто знаємо: Бог - не забув. Він завжди молиться і заступається за нас. Проблем, які могли б нас зруйнувати, ми маємо достатньо. Але наша справа існує тому, що ми - разом. Хтось із нас піде або почне хандрити - весь бізнес зруйнується. І тому ми взагалі нічого не розділяємо. Ми стоїмо благодаттю і все рухається навколо неї. Якщо якась проблема виникне, ми знаємо, що Христос вирішить ситуацію.

Ведучий: У вас - 5 дітей. Вони беруть участь у вашому бізнесі?

Микола: Дітей треба змушувати. Але потрібно це робити люблячи. Ми ж не кидаємо дитини, кажучи: «Посидь рік-два, а потім я тебе заберу». Те ж саме в роботі: якщо дитину змушувати люблячи - буде хороший результат.

Вікторія: Це питання співпраці є в кожній родині. Я думаю, що його не треба боятися, його треба пройти. Однак рідніших за близьких людей немає. Ми ось стільки років прожили разом. Я жінка емоційна, та ще й з півдня, я постійно кажу чоловікові, що він робить не так. Микола до цього нормально ставиться. Бог згладжує всі кути. Я не боюся сказати те, що думаю.

Ведучий: Тільки це треба робити в любові.

Вікторія: У любові або як уже виходить. Але Господь реально ці кути згладжує. Якщо я щось мовила зопалу, за хвилину ми спілкуємося, ніби нічого й не було. І, попри те, що ми разом все робимо, коли раптом виникає якесь питання - Бог допомагає. Якщо чоловік кудись від'їжджає - на годину-дві-три, його катастрофічно бракує. Гадаю, якби ми разом не працювали, не було б у нас такого важкого проекту, ми однак берегли б одне одного. Без чоловіка мені нічого не треба.

Ведучий: Зовсім недавно, коли ви виганяли овечок на пасовище, ви спостерігали диво. Розповісте про це?

Микола: Вівці - дивовижні тварини. І те, що в Біблії вони порівнюються з людьми - це не випадково. Овець створено під пастуха. Вони залежні від нього на 100%. Якщо ти тварин не напоїв, вони не знайдуть собі води. Вівці не живуть поодинці. Вони шукають стадо. Дивишся на тварин - вони безпорадні. Але вівці хороші, коли хороший пастух. Вони відчувають любов і випромінюють спокій. Усім пасторам, які зламалися через людей, треба прийти та провести час із вівцями. Це буде реабілітацією. І коли навесні ми вперше вигнали овець в поле, коли мамки і діти вийшли разом, вони так зраділи і стали прославляти Господа, що я зрозумів: усі наші людські старання - ніщо. Бог може влаштувати Собі славу навіть через тварин. І я усвідомив, що не все є прославленням, що ми вважаємо прославленням. Це було гарно, звичайно...