Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Програма: «Сімейна консультація»

Ведуча: Ірина Суботовська

Гість: Вадим Жуковін

Ведуча. Питання слухача: «Як ви вважаєте, чому Ісус так відповів: «А інший із учнів промовив до Нього: Дозволь мені, Господи, перше піти та батька свого поховати. А Ісус йому каже: Іди за Мною, і зостав мертвим ховати мерців своїх!»(Матв. 8: 21-22). Маються на увазі духовно мертві чи фізично?».

Вадим: Є кілька тлумачень цього місця Писання. Я озвучу більш прийнятне і для мене, і для багатьох інших людей. Коли учень говорив, що піде і поховає спершу свого батька, це було більш пов'язано з традицією східного народу. Річ у тому, що батько його не помер в той момент. Так висловлювалися, кажучи: «Мені слід довести своїх батьків до старості, тобто, віддати їм належне. Мені слід батькам послужити, і коли вони помруть, я поховаю їх, віддам все, що повинен, і тоді вже буду клопотатися про власні справи». Тому учень мав на увазі: «Я піду за Тобою, але не зараз. Мені слід виконати свій обов'язок». А Ісус йому відповідав: «Ти маєш йти за Мною зараз». Чому? Як часто буває в нашому житті, що ми плануємо щось зробити, але відкладаємо на завтра, і потім не робимо взагалі. Ісус говорив учневі: «Якщо ти хочеш іти за Мною, тобі це слід робити зараз, не відкладати на завтра». А чому саме мертвим ховати своїх мерців? Тому що, знову-таки, розуміючи, що суспільство було мертвим, у гріхах. Це духовна смерть. Ісус говорив: «Тобі треба вийти з цього суспільства зараз і йти за Мною. Йти за Євангелієм. Там є життя. А мертве суспільство нехай клопочеться про свої справи».

Ведуча. Питання слухача: «Можете пояснити механізм, чому люди приносять додому те, що терпіли на роботі? В очах колег - вони стримані, а ось вдома все виливають на дружину і дітей».

Вадим: Так, на жаль, це життєва ситуація. Дуже часто ми на роботі одні, а вдома - зганяємо злість, випускаємо пар і т.ін. Я гадаю, що одна з причин цього полягає ось у чому: робота - мій авторитет, мій бізнес, мій заробіток, і якщо я буду там показувати свої емоції, то я можу просто її позбутися, позбутися бізнес-партнерів, поваги. Тому там я себе контролюю і стримую. Коли я приходжу додому, ось тут я чомусь припиняю думати про те, що я повинен бути авторитетом для своїх дітей, я повинен бути люблячим і турботливим чоловіком. Удома я стаю самим собою і випускаю весь пар. Ну, кудись же емоції треба вилити. В цьому разі японці вигадали ось що: у них є такі кімнати спеціальні, куди можна після роботи прийти і тарілки побити. Або в деяких офісах ставлять манекен начальника, поруч висить кийок, і можна вдарити цей манекен. Так ось у нас цим манекеном стає наша сім'я - дружина і діти. На жаль, так це і є.

Ведуча: Але це ж не вихід - бити посуд або зганяти злість на манекені, треба ж собою якось керувати. Чи можна бути собою і на роботі, і вдома, і в служінні?

Вадим: Гадаю, що так, і так воно і повинно бути. Господь нас цього і вчить. Але, можливо, хтось скаже: «Це занадто духовна відповідь». Але, друзі, у міру того, як ми наближаємося до Христа, ми перетворюємося на Його образ. Ми проводимо досить багато часу і в молитві, і в Слові, і в служінні, і шукаємо саме стосунків з Богом. Я думаю, що наша внутрішність буде змінюватися. Ситуації навколо нас можуть залишатися такими ж. Але наша реакція на них буде змінюватися.

У мене на роботі бувають моменти, які змушують нервувати. Але приходячи додому, я майже навчився перемикатися.

Ведуча: А як Ви рекомендуєте реагувати дружині?

Вадим: Був такий Іоанн Златоустий, єпископ Антиохійський. Він рекомендував так, звертаючись до дружин: чоловік, який іде на роботу - як корабель, що відправляється в плавання. Там його вітрила рвуться вітрами. І дім для чоловіка - це як тиха гавань. Приходячи туди, він оновлює свої запаси, лагодить свій корабель. І тому дружина повинна забезпечити чоловікові цю тиху гавань. Я думаю, що він з часом почне це цінувати і розуміти. Але якщо дружина буде ображатися на чоловікову реакцію, цим самим вона підливатиме масла у вогонь.

Ведуча: Дружина повинна створити таку атмосферу, але і мовчати їй також не слід. Їй потрібно говорити: «Знаєш, своїми вчинками ти робиш мені боляче». Має бути спілкування.

Вадим: Звичайно. У цій тихій гавані, коли чоловік заспокоївся, коли він задоволений, щасливий, потрібно покласти йому голову на плече, обійняти його і сказати: «Коханий, мені так бракує твоєї любові, твоєї ласки, ти прийшов, неправильно повівся і мені було боляче». Якщо дружина висловлює це зі звинуваченням, то захист буде нападом. Але якщо з любов'ю говорять, що мене потребують, то я замислюсь і скажу: «Господи, прости, я не подумав»...



Сім'я Гординських: Жінка слідує за чоловіком