• Сімейна консультація

Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Гості: Ліліана і Олександр Діцули
Програма: «Сімейна консультація»
Ведуча: Ірина Суботовська

 

Ліліана і Олександр Діцули взяли під свою опіку дітей із непростим минулим, з душевними ранами, і не шкодують про це. Про те, як подружжя виховує прийомних синів та дочок і про дива, які Бог чинить у їхньому житті, ви дізнаєтеся з нашої програми.

 

Ліліано, ви своє життя пов'язали з дітьми. Ініціатором цього був Олександр чи ви?

 

Ліліана: Я вже не пам'ятаю. Напевно, це вийшло одночасно, ми не заважали одне одному.

Це було бажання обох - і його, і вас?

Ліліана: Так.

Скільки років ви вже виховуєте дітей - понад 30?

Ліліана: Так... Мені здається, ми народилися удвох з Олександром, і навколо нас були завжди діти...

На сьогоднішній день скільки дітей з вами перебуває під одним дахом?

Ліліана: Ну, завжди з нами 10. Це ті, про яких ми піклуємося. А взагалі, ось якщо якась подія, то осіб 30 сходиться, вже зі своїми дітьми, зі своїми чоловіками...

 

Чи був у вас «цукерково-букетний» період? Я пам'ятаю, ви говорили в одному з ефірів, що «Саша прийшов до вас із дітьми»?

 

Ліліана: Так. Було дуже багато дітей. Всі його племінники. Так вийшло, що у Сашиних двох сестер вже не було чоловіків, але було багато дітей. І всі дядька Сашка так любили, що дядько Сашко з ними на побачення ходив [до мене]. І я пам'ятаю, коли ми ще досить молодими, такими худенькими були, йдемо набережною вздовж моря, і на нас просто ось так визирали з маршруток, мовляв, «як вони встигли, такі молоді ще?!»... Так що замість квітів у нас - діти.

 

Коли ви вперше зіткнулися з тим, що можуть бути великі проблеми, що «ми беремо дітей просто з вулиці»? Хто був ініціатором того, що «ми будемо робити крок, хоч яким би страшним це було»?

 

Ліліана: Ну, страх був в обох, якщо чесно. Потім Саша дивився мені в очі, наскільки я можу впоратися з цією відповідальністю, а я дивилася на нього, що «за твоєю широкою спиною я однак сховаюсь». І якось ось ця синергія виходила завжди. Нам не треба було довго [думати]. Ми просто дивилися на проблему і відразу вирішували, як її знищити. І все. І вже не стояло питання нашого здоров'я або небажання: «Це треба? Ходімо».

У вас в цьому питанні без Христа не обійшлося? Ви з самого початку - з Ним? У вас є стосунки з Господом, ви Його запрошуєте в сім'ю і Він вам допомагає керувати процесом?

Ліліана: Коли ми з Сашею одружилися, ми були невіруючими і він був дуже складною людиною. І навіть коли я принесла додому Біблію (Новий Завіт), то я не просто емоції або погляди на собі пережила, я і слова пережила, і відчуження чоловіка. Але це був не довгий період. Ми взагалі довго ні на чому не зациклюємось. І з усього подружнього життя, якому на сьогодні 30 років, півроку ми тільки були невіруючими. І цих півроку... Ось, чесно, якби це все було не в Божій волі, нас би вже не було. У мене був перший шлюб, і це було браком, я це так називаю. Після того, як ми з Сашком зустрілися, я навіть слова почала підбирати правильні, щоб це не було браком знову... Я хотіла весь час вийти не заміж, а за мужа. І коли ти ці акценти розставляєш, то тобі все насправді як ліки. Адже Бог нас створив, чоловіка та жінку, для того, щоб ми були «плоть від плоті». Ми повинні бути повноцінними, самодостатніми, і в цьому нам дуже допомагає Його керівництво.

До розмови приєднується Олександр Діцул...

...Коли до вас направляють дитину, то страшно стає тільки від того, який спосіб життя в минулому вона вела. Напевно, відповідальність більше на вас, Олександре?

Олександр: ...Та ні, тут відповідальність на двох. Тому що ми завжди, коли беремо дитину, вивчаємо її історію і разом із Ліліаною вирішуємо, яку реабілітацію ми можемо запропонувати.

Ви - педагоги?

Олександр: Дружина моя - педагог. Я трохи працював у школі...

Ліліана: ...Ми - педагоги-практики.

Розкажіть історії ваших дітей. Чи може з Божою поміччю відбутися ця трансформація?

Олександр: Щойно я був із двома дітьми на консультації у лікаря-офтальмолога і медсестра стала їх хвалити. Одному - 11 років, іншому - 15. Каже: «Ну, це досить виховані діти. Вони дуже добре поводяться. Розуміють, про що з ними говориш, що від них вимагається». А лікар почала ставити питання: «А чи все нормально на генетичному рівні в однієї дитини? Тому що, коли в клас заходиш, дивишся на дітей і відразу видно, що хтось якось відрізняється». Так ось, ця дитина у нас всього лише два роки. Два роки тому вона не вимовляла десь 8 букв, дитині було 13 років. Мислення у неї було дуже складним. І через це дитина отримала групу інвалідності. І ось вона пробула всього лише 2 роки у нас, і її вже дуже важко виділити з маси інших дітей. Тому тут насправді відбуваються дива Божі. Ми можемо допомогти дитині навчитися доглядати за собою. Але вона ще й починає виявляти старання, бажання, розуміння любові, ставлення до себе. Розуміння, що можна з цими людьми обійматися без всіляких відразливих наслідків... Буквально за два роки відбуваються дуже великі зміни. Біблія в цьому разі говорить, що все можливо для Господа. І ми дітей, яких беремо під опіку, віддаємо Богові.

Ліліана: Я думаю, найстрашніше взагалі те, що діти виявилися покинутими своїми рідними мамами і татами. Це найглибші рани, які, можливо, ніколи не загояться. І ми намагаємося у якийсь спосіб це відновити. Діти, природно, піднімаються до певного рівня. Але те, що у них є позитивні зміни, те, що вони бачать правильну модель сім'ї, те, що вони вчаться обніматися, нормально розмовляти, навіть у спокій входять, здоров'я відновлюється... У нас під опікою - 9 дітей-інвалідів, але лікарі вже починають скасовувати інвалідності, тому що немає симптомів достатніх... І ми тільки з Сашею дивимося: «Ну, ось, будь ласка, дія молитви»...

...Сказати, що ми взяли дітей і дуже багато втратили - не можу я такого сказати. Якщо мені дасте час ще на дві передачі розповісти, що ми маємо тепер, ведучи цих діток, мені здається, що ми стрибнули Богові за пазуху, і там насолоджуємося всім, про що тільки можуть люди помріяти, просто живучи без Нього, без дітей...

• Попередня
• Наступна