Які у вас позитивні спогади про сім’ю? Від чого ви радієте, найбільше отримуєте щастя? Що вас об’єднує?

Мирослава: Ну, в мене, звичайно, свої, жіночі асоціації. Мабуть, жінки мене підтримають. Дуже люблю дивитися, як мої чоловіки на кухні самостійно готують, спілкуються, щось інколи співають, розучують і дуже смачно куховарять. Чоловіки, взагалі, неперевершені кухарі, інколи жінки узурпують владу [на кухні] й не дають їм розправити крила. Для мене – це коли вони всі разом, замащені, можливо, якимось смачним соусом чи борошном, роблять свої шедеври і спілкуються.

Ігор навчив хлопців куховарити?

Мирослава: Саме так.

Ви уміли це робити до одруження, чи и навчилися вже в процесі?

Мирослава: Ми одружилися досить рано і вважали, що я ще абсолютно не готова до цього. Мені було 19. А чоловік сказав, що він вирішив, що в нас має бути зараз одруження.

Зустрічалися довго?

Мирослава: Трошки більше року.

Ігор: Та майже півтора.

Мирослава: Я тоді була ще зовсім дівчиськом. І, звичайно, я готувати не вміла. І тому перший борщ вчив мене варити мій чоловік. І багато інших страв також. А потім - моя дорога свекрушка (великі вітання моїй мамочці Тамарі). Вона багато чого навчила – куховарити, пекти. Пізніше вже стала і я господинею.

Ігор: На кухні найголовніше – не боятися. Не боятися фантазувати. Це поле, де ти можеш почуватися повноправним хазяїном. Ну, нічого, якщо підгоріло щось, можна виправити. Це ж не щось таке важливе.

Мирослава: Це не аварія, це не за кермом.

Ігор: Мені, коли говорять про сім’ю Мельничуків, дуже подобається, коли всі хлопці дружно щось роблять. Чи в саду пораються, чи просто в хаті. Не завжди це виходило (ідилії я не збираюсь малювати), але ми прагнули, щоб хлопці були дружними, щоб вони і працювали разом. Ми завжди їх спонукали, коли всі були вкупці, щоб завжди читали увечері Слово Боже, разом молилися. Ось там виявлялася оця сімейність… Мені подобаються саме оті важкі, сірі будні. Вони тебе піднімають. Коли ніхто на тебе не дивиться. Ти ні перед ким не позуєш, а воно просто отак буденно -  і прекрасно.

Скільки у вас дітей?

Ігор: Нас Бог благословив, ми маємо чотирьох синів.

Мирослава: Був період, коли ми хотіли усиновити одного хлопчика, слабкозорого. Але це не вдалося, було дуже багато перешкод. Ми молилися весь час за цю дитину. Його звуть Олег. І ми такі втішені, що Бог відповів на наші молитви. Олежка наставлений…

Ігор: У Вінниці місія дбає про нього.

Мирослава: Він став дитиною Божою, Господь його не залишив. А так у нас весь час живуть люди, живуть діти.

Ігор: У нас на короткий час усиновлених трохи є:).

Мирослава: Увесь час наш дім, наша сім’я відкриті до цього, тому що нам легко спілкуватися, коли багато людей і це для нас не є чимось таким обтяжливим.

Ігор: Тим більше, що ми самі не шукаємо цього, так просто Бог розпоряджається і ці люди потрапляють до нас. Ну, і ми раді…

• Попередня
• Наступна