«Шлюб – це заповіт» (Наталя та Ярослав Лукасики), служителі
Ярославе, як ефективно проводити з дітьми час, якого обмаль?
Ярослав: Справді, мені доводилося часто бути відсутнім, проте, я вважаю, що мені все ж вдалося зберегти баланс до сьогоднішнього дня. Звичайно, у мене є думки, що можна було використати час якось інакше, інакше поводитися з дітьми, особливо, в перші роки їхнього життя. Я довго був пастором церкви у Мінську (Білорусь), і ми з Наталею були першою парою, яка одружилася, тому що всі були молодшими за нас. У нас не було досвіду, як у євангельських церков, де є школи, сімейні консультування і т.ін. Ми багато в чому експериментували. У нас народилися троє дітей поспіль, які з’являлися на світ через рік-два, а потім був період восьми років, коли народився останній наш син. То з останнім сином я думав, що ми вже такі досвідчені та мудрі, що ми все знаємо! В принципі, так воно і є, бо з ним майже немає ніяких проблем. Але, значною мірою, це досвід та віддзеркалення процесів, через які нам довелося пройти. Іноді я думаю: чого людина набуває досвіду та мудрості десь після 35 років?
Що би Ви змінили і відкоригували у вихованні дітей?
Ярослав: Я би, мабуть, намагався більше вкладати у свободі, вкладати ті цінності, якими я живу. Іноді я переживав, що мої діти не підуть за моїми цінностями, навіть, був певний страх через це. На сьогодні всі мої діти вийшли з підліткового віку, і я можу сказати, що вони живуть моїми цінностями. Важливою частиною мого служіння є біблійний світогляд. Він має на меті те, що треба багато вкладати в гуманітарні предмети, як то історія, філософія, теологія, мистецтво. Поки діти були маленькими, я намагався приділяти цьому багато часу, але мені здавалося, що дітям це не цікаво, і я за це дуже переживав. Вже сьогодні я бачу, що те, що було посіяне в них, дає результат. Але із наймолодшим сином все відбувається простіше, безстресово і швидше. Я думаю, що діти відчували мої страхи, тому вважаю, що треба виховувати дітей так, щоб любити їх у свободі. Іноді стрес народжується від нашої невпевненості, від того, що ти у чомусь експериментуєш, бо сам не пройшов цього шляху. Дуже важливим є наставництво від іншої пари, яка вже пройшла цей шлях. Я вважаю, що в церквах мають бути певні традиції створення інститутів наставництва: щоб досвідчені подружжя, які мають мир у своєму домі, які успішно виховують дітей і мають із ними прекрасні стосунки, щоб такі пари могли допомогти молодим подружжям. Важливо, щоб ми вносили у власну сім’ю досвід батьків з обох сторін. А якщо такого досвіду від своїх батьків немає, необхідно, щоб була старша сімейна пара, яка може наставити. З приводу свободи для дітей – у них має бути свобода, яка має чітко визначені рамки. Тобто, має бути певне поле, у якому дитина відчуватиме абсолютну свободу! Але, дитина також має знати, що є певні межі, за які не можна переходити.
Якщо у сім’ї між чоловіком і дружиною є незгода – наприклад, в питанні благодійництва – як це вирішити, щоб не нашкодити сімейним стосункам?
Наталя: У нас є досвід в багатьох ситуаціях, коли ми стояли перед надто складним вибором – наприклад, після депортації стояло питання: де ми будемо жити далі? Або питання, коли ми хотіли допомогти обрати дітям кращу школу. У нас є така традиція: ми шукаємо раціональних доказів. Ми беремо аркуші паперу, і окремо одне від одного пишемо плюси і мінуси, а потім сідаємо і розмовляємо, вислуховуючи аргументи одне одного. Звичайно, є такі ситуації, коли ми можемо не погоджуватися на початку, але використовуючи аргументи, і, звичайно, в молитві, ми намагаємося прийняти рішення. Ми робимо це в молитві, питаючи також одне в одного.
Ярослав: У подружжі, як і в будь-якому іншому партнерстві, дуже важливими є три елементи: перший - ми ідемо в одному напрямку, у нас є одна мета, яку ми якось назвали, чи знаємо її підсвідомо; другий - у нас є спільний фундамент, спільні цінності; третій – у нас є певна система стосунків, у яких є певні обов’язки і очікування. Саме про систему стосунків ми можемо прочитати у посланні до Ефесян. Саме ці три елементи і визначають прийняття нами рішень. Ми можемо не погоджуватися багато в чому, але ці конфлікти не є довгими. Один із принципів, якого ми дотримуємося – «нехай у вашому гніві не заходить сонце». Або принцип пробачення.
Як ви ставитеся до шлюбних контрактів?
Ярослав: Звичайно, шлюб завжди має певні умови. Коли ми проголошуємо клятви одне одному, то ми проголошуємо ті ж умови. Я сказав своїй дружині двадцять років назад обітницю, на якій ми стоїмо: що «я обіцяю тобі бути вірним, що не полишу тебе в щасті, в нещасті, у хворобі, в здоров’ї, що буду любити і поважати тебе всі дні мого життя – і нехай мені в цьому допоможе Бог». Оце і є умови заповіту. Я не знаю, які ще можуть бути умови? Інакше, на чому тоді все тримається? Сам шлюб – це вже є заповіт! Це і є певний контракт, бо ми беремо відповідальність одне за одного, і за все те, що народиться з нашого союзу – передусім, за дітей. Божа модель шлюбу спирається на природу чоловіка і жінки. Вона є природна, і описує нашу психологію. Насправді, це єдина модель, яка спрацює. Так само і з фінансами: у сім’ї фінанси є спільними!
Наталя: Я думаю, що питання контракту може бути у фінансовій сфері. Це більш характерно для Західної Європи та Америки. Але, я думаю, що ми, як віруючі люди, маємо знати, що немає слова «розлучення», немає «а що, коли…». Звісно, цукерково-букетний період минає, рожеві окуляри відкладаються, ми закочуємо рукава, і, як колись сказав Дж. Макдауел, «…шлюбне життя для мене виглядає, як шлюбна пара, яка в джинсовому комбінезоні, в рукавичках, і важко працює». Насправді, наше життя у шлюбі так і виглядає. Там є позитивне, є радості, є щастя, є благословення, але це – щоденна праця! Звісно, можуть бути суперечки, бо у нас різні характери. Але немає такої опції «а що, коли я тобі не сподобаюсь?». Все потрібно вирішувати до шлюбу.
Як можна кількома словами описати систему вашого виховання дітей? Які у вас стосунки з дітьми?
Ярослав: Я думаю, в якійсь мірі, наша система виховання переживала певну еволюцію разом із набуттям досвіду. Сьогодні я можу однозначно сказати, що найперше – це любов! Любов, любов, і ще раз – любов. І тільки потім – всі інші принципи та речі. Іноді ми у нашому житті переживаємо конфлікт між справедливістю і любов’ю. Десь у церкві, чи якихось світоглядних питаннях я акцентую увагу на питанні справедливості та правди. А у стосунках з дітьми – любов, справді, вирішує більшість проблем. До дітей потрібно менше суворості, хоча біблійна різка теж деколи потрібна. Але у перші свої роки дитина потребує багато-багато любові, уваги, часу. Потрібно, щоб діти відчували, що ми ними захоплюємося! І, звичайно, проводити з дітьми час! Важливо, щоб вони були в тому, чим живемо ми, щоб вони бачили, що наша віра – це не лицемірство! Якщо наше служіння - це якісь труднощі, діти теж повинні це переживати, щоб все було по-справжньому.
Наталя: Коли я була вагітна першим нашим сином, я прочитала книгу Дж. Добсона, на яку ми спиралися довгий час. В ній йдеться про те, що виховання – це баланс між любов’ю і дисципліною. Коли діти почали швидко бігати не тільки вдома, але й там, де ми були, ми переживали, що дисципліну треба тримати. Якби можна було повернутися назад, ми би сказали, що слід було виявляти ще більше любові, щоб могла сформуватися адекватна самооцінка. Щоб, дивлячись у дзеркало, кожна наша дитина могла побачити любов, гармонію, впевненість у собі. Насправді, не тільки ми надихаємо дітей. Це вони надихають нас!
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 30 грудня 2018
