Архімандрит Лаврентій | Перемога над зневірою
«Бог не створив людину для того, щоб вона постійно лише тільки сумувала, втрачала надію…». Ми згідні з цими словами нашого гостя Архімандрита Лаврентія, благочинного Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Господь – джерело радості та спокою у складні часи. Це джерело ніколи не пересихає. Божі любов та турбота до нас ніколи не припиняються. І якщо ми постійно будемо пити живу воду з цього Джерела, відновлюватися біля Христових ніг, ми відчуватимемо Господню присутність у всіх складних обставинах життя.
«Уявімо собі, що ми тривалий час зосереджуємося на виконанні якоїсь роботи і плануємо досягнути певної мети. І завідомо ми закладаємо у своїй свідомості, що ми цю мету маємо досягнути саме тоді, і саме в такому вигляді, і саме в такий спосіб, як ми собі це намалювали. Тобто, в такому випадку ми покладаємося лише на власне розуміння і власні сили у досягненні поставленої цілі. І коли нами самими змальовані умови не спрацьовують, ми, як кажуть у народі, опускаємо руки. І от той стан – опустити руки і зневіритися у можливості досягнення мети – він підсвідомо, психологічно пов’язаний із висновком, який людина робить сама про себе: «Я не можу це зробити і ніхто не може мені допомогти…»
«Для віруючої людини справитися з таким станом, без сумніву, набагато легше. Тому що Господь дає Свою допомогу і насамперед у Писанні, богоспілкуванні ми цю допомогу можемо отримувати»
«Бог не створив людину для того, щоб вона постійно лише тільки сумувала, втрачала надію, щоби людина наповнювала своє життя бажаннями такого самокопання, знаходженням тільки своїх гріхів, баченням своїх невдач, зрештою, сумом через це все. Бог створив людину для того, щоб вона була подібною до Нього. Він – Творець і людина створена, щоб бути подібною до Творця. А якщо ми створюємо, якщо ми уподібнюємося у цьому своєму Богові, то ми не можемо залишатися в печалі і безнадії…»
«… Для того, щоб побороти цей хворобливий стан, нам реально потрібно побачити відображення Боже у нашому житті – бути справді творцями. Часто можна почути твердження про те, що життєрадісна людина іноді на ділі може виявитися не зовсім щирою. Тому що ця зовнішня життєрадісність, привітність насправді спонукувана самою людиною. Так людину навчили, так її виховали, так її переконали, що це буде для неї корисно так поводитися, усміхатися до всіх, виявляти увагу, а насправді в душі людина не є такою. Але віруюча людина навіть при таких життєвих обставинах, які її приводять до переживань, однак має джерело для своєї радості і це джерело – надія, яку без сумнівів, дарує Бог…»
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 10 жовтня 2020
