Олена Носова | Точка кипіння
Гостею нашої програми є психолог Олена Носова. Вона вже багато років здійснює служіння сімейного консультанта. У нашій програмі Олена ділиться досвідом вирішення конфліктів у сімейних взаєминах та виховання дітей.
Ви вже багато років служите подружжям як консультант. Ви допомагаєте їм побачити проблему і разом шукати вирішення. Мабуть, як і кожна людина, так і кожна сім’я проживає якісь сезони: весну, літо, осінь, зиму. Весну, коли придивляються одне до одного, починає щось розбухати всередині, потім літо, коли аж гаряче. Потім осінь настає, і є пари, які до зими не доходять. Вони не знають, що після зими настає весна. За вашими спостереженнями, якщо взяти загалом, чому не доходять до зими, щоб відчути весну? В чому основна проблема?
Зациклюються, найімовірніше, на проблемах і вадах іншої людини більше, ніж на тому, щоб знаходити просто вихід, якось разом старатися… Ці проблеми тому й називаються проблемами, що задача має розв’язок. Як же дати раду цій ситуації? А проблема закриває вирішення: людина не бачить, як зараджувати ніби безвихідній ситуації, іноді опускає руки і вдається до розлучення. Інколи одна людина бажає будувати стосунки, інша - не хоче. Дуже добре, коли воно все взаємопов’язане, коли і одна, й інша людина мають бажання знаходити спільну мову: а що ж із цим робити, тобто, як вирішувати проблему?
«Зациклюються на… негативних сторонах іншого»?
На вадах іншої людини.
Я знаю людей, які через оце «зациклювання» довели себе до стану, коли вони вже нічого не хочуть: ні за собою доглядати, ні позитивно дивитися на життя… Ну, просто, мабуть, це так і називається – депресія або переддепресивний стан. Я сумніваюся, що є людина, котра може сказати: а я пам’ятаю, що такого-то числа такого-то місяця такого-то року я увійшов, упав, влетів у глибоку депресію. Цього людина не пам’ятає. Ось «зациклювання» або ключового моменту не пам’ятає. Людина може описати тільки свій стан. Пані Олено, а як можна розпізнати ситуацію, коли вона тільки у стадії зачаття? Ось цей ключовий момент, який, коли його не пройти правильно з Богом, може призвести до наслідків?
Справді, в сім’ї бувають такі періоди, про які ви розповіли. Спочатку фантазії та мрії: у мене все буде добре, найкраща, найпрекрасніша сім’я, а потім якесь настає розчарування, і це розчарування може тривати і 5, і 10 років. І ми очікуємо, ми будуємо свої взаємини на сподіваннях: а щось зміниться, а щось поліпшиться замість того, щоб сьогодні вже з чимось розбиратися. «Ми сподіваємося, що воно якось саме по собі, можливо, вирішиться, або інша людина зміниться». І дуже часто не звертаємо уваги на себе, на свою реакцію: що з цим робити, як я можу просто реагувати на це. Ми сподіваємося, що інша людина буде змінюватися, ми чекаємо один-два, десять років – нічого не змінюється, розчарування переходить у дуже глибоку депресію, і тоді дуже складно зараджувати цій ситуації. Як ви сказали, коли і як розпізнавати. На кожному етапі життя дивитися, як я реагую, яка моя реакція на цю ситуацію і що я можу зробити в цій ситуації, не чекаючи якихось дій від іншого. От змінюючи себе, ми змінюємо світ. І так само в нашій сім’ї. Коли ми починаємо працювати над собою, над своїми почуттями, над своєю поведінкою, думати, як ми можемо принести в родину щастя, радість, ось тоді наше оточення може змінитися. Я не скажу, що воно зовсім зміниться, тому що ми виконуємо особисто свою частину відповідальності за сім’ю. Але й інша особистість також бере на себе частину відповідальності, якщо вона може її виконувати. Іноді ми приносимо в нашу сім’ю весь той багаж, котрий був у батьківській родині, і не завжди він найкращий. І це іноді впливає на наші стосунки. Що з цим робити? У цьому саме й питання, що люди іноді не знають, а що з цим робити. Вже наша особистість забруднена якимись проблемами, переживаннями, болем, котрі є в нашій душі. І вони приносяться вже у нашу сім’ю. Правила, можливо, якісь традиції, котрі були в нашій родині… Ми приходимо і кажемо: а моя мама так робила, і я так буду робити. А інша людина каже: ні, моя мама зовсім інакше робила, і ти будеш робити, як моя мама. Й ось цей багаж приноситься в нову сім’ю і на цьому ґрунті починаються проблеми та переживання. Так із щонайменшого, здавалося б, чого ми і не помічали, коли зустрічалися, коли дружили, починається сварка. Ну, це ж не глобальні якісь проблеми.
Із якихось дрібничок?
Абсолютних дрібниць: то шкарпетки, то посуд не на тому місці, навіть чашка не на тому місці, чи ось це має бути так от покладено чи розставлено. Спочатку якісь непорозуміння, незадоволення. Якщо ми не розбираємося з маленькими цими непорозуміннями, не доходимо спільної думки, коли ми кажемо: ні, це так буде, я так звик, це призводить до напруги, до якоїсь сварки. Сварка на сварку, сварка на сварку, і якщо це вже 10 років триває, звичайно, розбиратись із цим значно складніше.
Я мільйон разів чула, з чого починається «шкандаль» у сім’ї – з цих дрібничок, і я зараз дещо зрозуміла: що коли ми не навчилися з чашкою розібратися, правильно відреагувати, якщо шкарпетки під ліжком, то ми не зможемо потім перейти на інший рівень, коли наші суперечки можуть стосуватися зовсім інших речей, не побутових, а духовних: допомоги ближньому і т.ін.
Духовні, соціальні, фізичні, інтелектуальні – тоді вже всі ці сфери можуть бути задіяні. Як же почати, коли ви тільки побачили, що з цим робити? Дуже гарно застосовувати таке відоме «я-повідомлення»: «мені б хотілось», «мені було б дуже приємно». Не тоді, коли вже набурмосились, коли ви злитесь, це вже процес пішов дуже далеко, коли уже гнів на рівні 10 балів. Ось одразу тільки, можливо, коли тільки виникає якась дрібниця: «Мені б хотілось, ти можеш це зробити?» Спочатку прохання, а потім скажіть: мені неприємна не сама людина, а її дія. До чого вона призводить, до яких наслідків, покажіть. Мені доводиться, наприклад, втрачати час для того, щоб усе це прибрати, щоб я встигла на роботу. Мені б хотілось, щоб так і так було. Це стосується як чоловіка, так і дружини, так само і дітей. І тут уже, коли ми просимо, ми вже кажемо, які наслідки можуть бути, якщо так не буде, до чого призведе. Так само, коли ми дітей привчаємо до якоїсь дисципліни, діють ось ці правила. Дисципліна і любов добрі, коли дитина тільки виростає, і дитина вже в цих правилах живе. Тоді, коли є й любов, а не лише правила, тоді воно привноситься і в сім’ю. Тоді є розуміння. Навіть, якщо людина так звикла. На якісь можемо піти поступки, якийсь компроміс знаходити одне з одним. Це ж не життєві якісь питання вирішуються, іноді все починається з простих дрібниць…
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 18 травня 2021
