Якщо в церкві є ідоли, чи може вона бути від Бога?
У наші дні існує багато церков, і в кожній з них є свої правила, свої традиції. Трапляється так, що у церквах є поклоніння іконам, чи якісь інші ідоли. Як правильно ставитися до таких церков? Чи вважаються такі церкви від Бога?
Для початку необхідно визначити, що Церква – це зібрання віруючих. А хто такі віруючі? Написано: «Хто сповiдує, що Iсус є Син Божий, в тому перебуває Бог i вiн у Бозi.» (1 Ін. 4:15) – тобто, якщо людина сповідала Ісуса Сином Божим, – вона народилася згори. Також написано: «Бо якщо вустами твоїми будеш сповiдувати Iсуса Господом i серцем твоїм вiрувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,…» (Рим. 10:9). Якщо людина приймає Ісуса Христа Сином Божим і Господом, вірить, що Він помер і воскрес, – вона віруюча. І якщо такі віруючі об’єднуються разом, – це і є Церквою Христовою. Ми повинні стверджувати це на основі Писання, а не на своїх відчуттях, враженнях, вченнях і упередженнях. Ми не повинні забувати, що через віру в Ісуса Христа – ми всі стаємо братами, тому що в кожному віруючому Бог перебуває Духом Святим.
Якщо в церкві люди спасаються, і стають віруючими в Ісуса Христа – ця церква – від Бога, незалежно від того, якої вона деномінації.
Для церкви найголовніше, щоб у ній спасалися люди, стаючи віруючими. А все, що відбувається крім цього, – то вже по-різному в кожній общині чи конфесії. У кожній церкві є свої відхилення від істинної позиції, і, зазвичай, – це все людські вчення. Ідоли також можуть бути у всіх: у протестантів – можуть бути служителі чи процвітання, у ортодоксів – ікони, мощі, і ще багато чого. Але, незважаючи на різні вчення, всі, хто сповідали Ісуса Христа Господом, є дітьми Божими.
Ми повинні ставитися одне до одного, як до братів у Христі. Так, оман багато, але, якщо подивитися на всі церкви, – немає жодної бездоганної, абсолютно правильної церкви! Бог у Старому Заповіті показав нам, що народ Ізраїлю ніколи не був бездоганним, а завжди десь-якось поклонявся ідолам: але, Бог ніколи їх не залишав.
Звісно, члени кожної деномінації чи церкви вважають, що їхня конфесія – найправильніша, і що спасуться тільки вони. А ось інші не спасуться, тому що в них є або ідоли, або неправильні вчення, або ще щось. Але, це позиція віруючих немовлят, тому що написано: «I я, браття, не мiг до вас говорити як до духовних, але як до плотських, як до немовлят у Христi… Якщо мiж вами заздрощi, суперечки i незгоди, то хiба ви не плотськi? I чи не за людським звичаєм живете?» (1 Кор. 3:1,3). Якщо між людьми різних конфесій чи церков є суперечки, осуд, розбіжності, сварки, звеличування – це значить, що ці люди ще немовлята у Христі. А немовля ще не зросло до смирення і до повного розуміння Слова Божого, і «… несвiдомий у словi правди, бо вiн немовля;» (Євр. 5:13). Немовля завжди є максималістом, і абсолютно впевненим у своїй правоті, завжди негативно ставиться до того, хто думає по-іншому. Але, давайте вже дорослішати, і намагатися ставитися терпимо до тієї людини, яка навчена чомусь іншому: «Намагайтеся мати мир з усiма i святiсть, без якої нiхто не побачить Господа.» (Євр. 12:14).
Чи намагаємося ми зберігати мир з віруючими інших християнських деномінацій? Чи наша стара гріховна природа все ж перемагає, хоче засудити і звеличитися? Написано: «… раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всiх привiтним, повчальним, незлобливим,…» (2 Тим. 2:24).
Якщо люди вірують в Ісуса Христа – вони наші брати. Вони можуть помилятися в чому завгодно, але, Бог Сам їх виведе, а не ми через своє засудження: «Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть вiн або падає. I буде поставлений, бо Господь має силу поставити його.» (Рим. 14:4).
Людина не виправить людину, тільки Бог може це зробити! Тому, якщо ви десь бачите темряву невігластва, чи гріха, – несіть туди Світло – Ісуса Христа. Ісус повелів нам проповідувати про Нього, і дав нам силу Духа Святого бути Йому свідком (Діян. 1:8). І якщо людина утвердиться у вірі в Ісуса Христа, наповниться Духом Святим, то тільки тоді Дух навчить людину істині: «Коли ж прийде Він, Дух істини, то наставить вас на всяку істину;» (Ін. 16:13). Так само людина не може навчити іншу людину таємницям домобудови Божої, тільки Сам Бог може це зробити. Бог дав нам велике доручення – приводити людей до Христа. Потрібно намагатися робити це не там, де вже є християни (навіть, якщо вони ще немовлята, і поклоняються ідолам), а як Павло говорив: «Притому я намагався проповiдувати не там, де вже було вiдоме iм’я Христове, щоб не будувати на чужiй основi,…» (Рим. 15:20). Ми маємо так багато роботи від Господа, що ми не повинні витрачати свою життєву силу на те, щоб сперечатися між собою. Необхідно скрізь і з усіма бути Христовими пахощами, а Бог лагідний і смиренний серцем. Так само й ми повинні бути лагідними і смиренними у суперечках із братами. Якщо виникає якась міжконфесійна суперечка, то нам варто одразу переводити все на Ісуса Христа, і з’ясувати – брати ми у Христі, чи ні? Слід уточнити одне в одного: чи віримо ми, що Ісус Христос – Син Божий? Якщо люди вірять – вони нам брати, а якщо так – нам слід ставитися до них терпимо. Це як в сім’ї: якщо є декілька братів, але між ними є суперечки, – від тих суперечок вони не перестають бути братами! А якщо вже брати, – ставитися потрібно не тільки терпимо, а ще і з любов’ю: «Всякий, хто вiрує, що Iсус є Христос, вiд Бога народжений, i кожен, Хто любить Того, Хто народив, любить i Того, Хто народився вiд Hього.» (1 Ін. 5:1).
Звісно, якщо у нас є суперечки, то можна про них говорити, але лише з любов’ю, тому що написано: «… благаю вас поводитися гiдно звання, до якого ви покликанi, з усякою смиренномудрiстю й лагiднiстю та довготерпiнням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберiгати єднiсть духу в союзi миру.» (Еф. 4:1-3). Якщо людина не може сказати з любов’ю і лагідністю навіть істину, – краще взагалі не говорити! Якщо йде якась суперечка, і якщо людина дуже емоційно наполягає, пригнічує, кричить, – також краще піти, тому що «… все повинно бути благопристойно i статечно.» (1 Кор. 14:40). Богословські конфлікти нікому непотрібні! Але, всім потрібна любов Христова. Якщо вже говорити про суперечки – то з любов’ю, лагідністю, повагою і терпінням: «… нiчого не робiть з суперництва або чванливости, але в покiрностi шануйте один одного вищим за себе.» (Флп. 2:3).
Автор – Олексій Волченко
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 09 квітня 2019
