Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


У Євангелії Ісус неодноразово молився про єдність. Як зрозуміти, про яку саме єдність молився Господь, читаючи ці вірші: «Не за них же тільки благаю, але й за віруючих у Мене за словом їхнім. Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене. І славу, яку Ти дав Мені, Я дав їм: щоб були єдине, як і Ми єдине;» (Ін. 17:20-22)? Що Він мав на увазі, говорячи «бути єдиними»? Вживатися одне з одним? Чи Ісус розумів це якось інакше?
 
Коли ми увірували – ми стали відзначені обіцяним Святим Духом: «У Hьому і ви, почувши слово iстини, благовiстя вашого спасiння, та увiрувавши в Hього, були вiдзначенi обiцяним Святим Духом,…» (Еф. 1:13).
Якщо ми задумаємося, що в одній віруючій людині є Дух Божий, і в іншій людині – той Самий Дух Божий, не інший дух, а той Самий, і в третій людині – той Самий Дух Божий, то ми зрозуміємо, що ми – єдині між собою Духом Святим! В Ісусі Христі був той Самий Дух Божий, Який і зараз є в кожній віруючій людині! Той Самий Дух, не інший, тому, Господь і говорить: «Щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине,...» (Ін 17:21). Ісус говорить нам, віруючим, що якщо ми з’єднані з Христом Духом Божим, – то ми будемо робити ті ж діла, які Христос робив, і, навіть, більше: «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду.» (Ін. 14:12) – це здається неможливим: як можна робити більше, ніж Ісус Христос? Це можливо, але, тільки Духом Святим – як і Христос: не Сам від Себе творив діла, а тим же Духом Божим: «… Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.» (Ін. 5:19). Ми так само маємо Духа Господнього через віру в Христа, але нам потрібно отримати одкровення про це: «… щоб Бог Господа нашого Iсуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудростi й одкровення для пiзнання Його i просвiтив очi серця вашого, щоб ви зрозумiли, в чому полягає надiя на Його покликання‚ i яке багатство славної спадщини Його для святих, i яка безмiрна велич могутности Його в нас, що вiрують за дiянням превеликої сили Його, якою Вiн дiяв у Христi, воскресивши Його з мерт­вих i посадивши праворуч Себе на небесах,…» (Еф. 1:17-20). Той Самий Дух, Який був у Христі, і Яким Бог воскресив Христа з мертвих, – цей же Дух перебуває у нас, віруючих, і цей же Дух воскресить нас так, як воскресив і Христа. Через цього ж Духа – ми всі з’єднані між собою у Тіло Христове, і являємося один для одного членами цього тіла. Тому, розділення між нами є дуже болючим для всього Тіла Христового. «Тому, чи страждає один член, з ним страждають усi члени; чи славиться один член, з ним радiють усi члени. I ви – тiло Хрис­тове, а нарiзно – члени.» (1 Кор. 12:26,27).
Тому, нам не лише не можна роз’єднуватися, а навпаки: нам потрібно об’єднуватися і приймати одне одного з любов’ю, як члени Тіла Христового, незалежно від того, до якої церкви, чи деномінації ми належимо. Будь-який розбрат між віруючими у Христа приносить образу Святому Духові: «I не ображайте Святого Духа Божого, яким покладено на вас печать у день вiдкуплен­ня. Усяке роздратування‚ i лютiсть, i гнiв, i крик, i лихослiв’я з усякою злобою нехай будуть зни­щенi у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам.» (Еф. 4:30-32).
Отже, якщо людина сповідала Ісуса Христа Сином Божим і Господом (незалежно з якої вона церкви чи конфесії), то це означає, що в цій людині є Дух Божий. І якщо ви також сповідали Христа Сином Божим і Господом – це означає, що ви з тією людиною – брати у Христі. Це означає, що ви – діти Божі, і у вас один Отець. А якщо у вас один Отець, і між собою ви брати, – то, ви повинні мати любов між собою: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.» (Ін. 13:35). Якщо є любов – є і єдність. Якщо любові немає – єдності також немає. Любов – це і є те, що об’єднує нас із Христом, одне з одним уже назавжди, тому що любов ніколи не минає: «Любов нiколи не минає…» (1 Кор. 3:8). Ось ця любові робить нас єдиними з Богом, єдиними між собою. Ця єдність у любові – це і є нашим спасінням: «Ми знаємо, що ми перейшли зi смерти в життя, бо любимо братiв; той, хто не любить брата, перебуває в смертi.» (1 Ін. 3:14).
 
Автор – Олексій Волченко