Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


Усім відомо, що після смерті людини, на неї очікує суд Божий. Чи можна стверджувати, що Бог буде судити кожну людину по її совісті?
 
Швидше за все, Бог буде судити людей не по людській совісті, а лише через віру в Ісуса Христа. У Святому Писанні є дуже гарний прообраз спасіння – це вихід євреїв із Єгипту: потрібно було помастити одвірки кров’ю жертовного агнця, щоб ангел-губитель пройшов повз будинки, і не вбив первістків. Ми знаємо, що з Єгипту вийшли не лише юдеї, але й інші народи. Коли ангел-губитель проходив, і бачив кров на одвірках, – він проходив повз будинок, і неважливо було: хто живе за цими дверима: добра чи зла людина, розбійник, злодій, чи перелюбник. Значення мала лише кров на одвірках! Тому, йдеться тільки про жертву. Якщо пригадати сам інститут жертвоприношення, то, коли людина грішила – вона брала вівцю для того, щоб принести її в жертву. І коли людина приносила вівцю у храм до священика – той уважно обдивлявся жертву, чи немає на ній якоїсь вади. Священику було не так вже і важливо, яким гріхом згрішила людина, і чи щиро вона покаялася! Для нього була важлива тільки досконалість жертви.
Можна зробити висновок: нас виправдовує тільки жертва Ісуса Христа. Справа не в нас, і не в наших гріхах, а тільки у жертві Христа. І лише той, хто вірить у Христа, хто має з Ним спілкування у своєму серці – буде мати життя: «Хто має Сина Божого, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя.» (1 Ін. 5:12). Совість може бути прообразом Святого Духа для невіруючої людини. Але, для спасіння – йдеться тільки про Христа! Якщо людина не пізнала Христа, не мала об’явлень від Нього, не спілкувалася з Ним – вона не знає Христа, і тоді Христос – не знає таку людину. Ми ніколи не спасемося самі своєю совістю, рішеннями, вчинками, діями. Наша совість хоч і допомагає нам зберігати себе у чистоті, жити на землі, дотримуючись моральних норм, але, спасіння – тільки у Христі!
Насправді, саме совість і заважає нам прийняти те, що ми спасенні даром, благодаттю – «Бо благодаттю ви спасенi через вiру, i це не вiд вас, це – Божий дар: не через дiла, щоб нiхто не хвалився.» (Еф. 2:8.9). Саме наша совість хоче якимось чином відпрацювати спасіння, заробити його. Совість – загалом, справедлива, логічна, зрозуміла – тому що вона людська. А жертва Христа – несправедлива, нелогічна, незрозуміла, і взагалі, для совісті це – ненормально (юродство).
Покладаючись на власну совість, ми самі являємося собі суддями, а написано, що «Один є Законодавець i Суддя, Який може спасти i погубити; а ти хто, що судиш ближнього?» (Як. 4:12). Тому, краще покладатися на Христа, нехай Він буде нашим суддею, а не ми самі. Павло написав: «… я i сам не суджу про себе. Бо хоч я i нiчого не знаю за собою, але тим не виправдовуюсь; суддя ж менi Господь.» (1 Кор. 4:3,4) – ми бачимо, що Павло не судив себе, розуміючи, що він – недосконалий суддя. Хоча, по його совісті, – він не робить нічого поганого, але бути впевним у досконалості власної совісті він теж не може – тому, він говорить нам, що своєю чистою совістю він не виправдовується перед Богом. З цього ми робимо висновок, що жодна людина не може виправдатися власною совістю, тому до совість буває хибною (Євр. 10:22), оскверненою (Тит. 1:15), немічною (1 Кор. 8:7,10,12), і спаленою (1 Тим. 4:2). Совість також буває партійна, національна, професійна, колективна і т.п. – все залежить від того, у якому середовищі ви знаходитеся. Совість може формуватися і на основі світогляду навколишнього середовища – «як усі». Совість – вона людська, а все людське – недосконале. Досконалий тільки Бог, а Бога нам явив Христос. Тому, є лише один шлях до досконалості – бути в Ісусі Христі, спілкуватися з Ним! Якщо ми будемо мати з Ним спілкування, – тоді він очистить нашу совість від всякої нечистоти: «… Кров Христа, Який Духом Святим принiс Себе непорочного Боговi, очистить со­вiсть нашу вiд мертвих дiл для служiння Богу Живому i істинному!» (Євр. 9:14). Тому, не покладайтеся на свою совість, покладайтеся на Ісуса Христа, тому що тільки Він – досконалий!
 
 
Автор – Олексій Волченко