Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Гості: Роза та Роман Ващуки
Програма: «Сімейна консультація»
Ведуча: Ірина Суботовська

 

 

  Він - співак, а вона - майстриня. Він до всього підходить творчо, креативно. А через неї, через її поведінку і ставлення до інших можна відчути, що це таке - краса мовчазного духа. На сьогодні у них двійко маленьких дітей - Натан і Мілана. Подружжя Ващуків у нашій студії, Роман і Роза.

 

  Як ви ставитеся до служіння одне одного?

 

  Роза:

  У мене пріоритет, звичайно, - це служіння Романа і його справи. Я намагаюся свої справи підлаштовувати. Насправді, я не беру багато замовлень, коли я розумію, що не можу з ними справитися. Мої захоплення, мої справи - це вже на другому плані. Я знаю, що Роман, його служіння у нашій сім’ї  - на першому місці.

 

  Роман:

  Так і є, це для мене надзвичайна радість і надбання.

 

  Поговоримо про любов. Ви зустрілися і якось почали симпатизувати одне одному з першого разу. Вам хтось підказував, допомагав, наставляв, щоби визначитися, чи ви просто слухалися серця?

 

  Роман:

  Слухалися серця - це перше. Були різні ситуації, однозначно. І батьки Розині багато молилися. І багато людей, моїх друзів  підтримували.

 

  Роза:

 Тестування чи дошлюбного консультування ми не проходили. Найкращий приклад - це батьки, які все життя прожили разом. Я виросла у сім’ї християнській, Роман...

 

  Роман:

 …Більше православні вони були, у мене вже немає батьків. Але наприкінці життя і мама, і тато покаялися, навернулися до Бога, в нашому розумінні, - до живого Бога. У мене була якась упевненість, що [Роза] - це моя людина, і все. Я думаю, що є багато різних семінарів, і такого іншого - це все гарно. Але я думаю, що кожна історія - індивідуальна, і це не копірка, що її можна прикладати і копіювати чиюсь ситуацію. Є речі, які працюють десь в одному місці, а в іншому вони не працюють. Є різні речі, є різні обставини, є різні характери. Й, однозначно, дуже важливо те, наскільки близько люди спілкуються з Богом. Можу сказати, якщо людина просто говорить про Бога - це одне... А коли людина живе в тому - це зовсім інше. Для того, щоб знайти спільність з якоюсь людиною, важливо бути ближчим до Бога. Чим ти ближчий до Бога, шукаєш Його волю, шукаєш не того, що тобі потрібно, а того, що Бог би хотів для тебе, запитуєш у Нього, даєш людині, а не береш... Бо так написано: «Блаженніше давати, аніж брати»… Якщо ти даєш любов, турботу, молитву, свій час присвячуєш. Я впевнений - коли ти робиш Божу справу - Бог робить твою!

 

 

  Романе, ти - публічна людина, ти виступаєш на великих сценах. Красень, у спортзал ходить. Багато дівчат незаміжніх, які приходять на концерти і дивляться на симпатичного співака... Розо, як ти до цього ставишся?

 

 

   Роза:

   Я майже завжди, якщо це Київ, поряд. Намагаємося бути по максимуму завжди разом. Оскільки Рома часто у від’їздах. А коли він у Києві, він намагається максимально бути з сім’єю, по можливості. Я спокійна, я йому довіряю.

 

  Насправді, це глибоке питання. У церквах дуже багато самотніх сестер, жінок, і багато є й одружених чоловіків. Як не давати приводу чиїмось фантазіям у чиїхось головах? Як ти поводишся, яка у тебе є позиція? Якщо ти бачиш, що десь чимось пахне – яка твоя поведінка?

 

  Роман:

  Я можу сказати, що я навіть не доводжу до того, щоби чимось пахло. У мне пахне і служінням, і гарними проектами, і тортами вдома. Питання в тому, що, от, були ситуації, наприклад, якась знайома дівчина, у неї якісь складнощі, і в неї така ситуація, що вона просто в сльозах, а я - десь недалеко. Вона ніби очікує, що я можу щось сказати... То я нічого не можу сказати, бо це не зовсім вдалий час для спілкування тет-а-тет. Будь-які питання, якщо є якась емоційна травма, повинні вирішувати жінки. Це перше. Або це має бути десь у публічному місці. Це реальний крок, який забезпечить стабільність, нормальні стосунки взагалі - ніколи не треба намагатися емоційно допомогти дівчині або жінці, бо це неправильний шлях, це не твоя відповідальність. Треба допомагати або публічно, або просто сказати, що ти будеш молитися за ту ситуацію. Але не шукати того, щоби тет-а-тет із кимось залишатися. У мене є багато знайомих, серед них і дівчат. Але всі наші спілкування, все наше листування – воно все побудовано на стосунках брата та сестри, немає особистих тем. Коли є якісь особисті теми, ми можемо говорити, коли вже дружина присутня. Я це відчуваю: особисте  - це особисте, а питання служіння, брат і сестра - це зовсім інакші питання. Коли я відчуваю, що це вже є більш ніж спілкування формальне, то я далі не йду, я не листуюсь. І дружина це знає. У неї так само є доступ до моїх соцмереж, вона будь-якої миті може зайти і подивитися. Будь-яка приватність, якщо вона виникає у сім’ї... Не повинно бути ніякої приватності. Це стосується соцмереж чи, взагалі, будь-якого листування. Коли ти пишеш щось таке, що б побачили інші люди і це було б дивним, то це достатньо непотрібна річ…