• Сімейна консультація

Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

 

 Сьогодні з нами у віртуальній студії мама 10 дітей, яка вважає сім’ю найкращим подарунком від Господа після спасіння. Знайомтесь: Оксана Тимофеєва.

• З нами - Оксана Тимофеєва. Доброго дня, пані Оксано! Де ви зараз перебуваєте і звідки ви родом?
• Вітаю всіх! Взагалі, зараз я у Києві, тому що я приїхала сюди у справах служіння. У нас сьогодні піст та молитва в центральній церкві. Взагалі я з Чернігова, народилась і живу там уже 40 років.
• А як ваш чоловік і ваші 10 діточок відпускають на служіння так далеко?
• Гарне питання. Бо, навпаки, тому, що в нас так багато дітей, завжди потрібне якесь перезавантаження, зміна картинки. Тому це дуже гарний момент, коли я ще й служитель і мені потрібно від’їжджати. І це класно ще і для моєї сім’ї, тому що мама освіжається, приїжджає оновленою, відпочилою. Тому це чудово, і я в Києві у моєї свекрухи, приїхала на 2 дні.
• Скажіть, будь ласка, це правда, що квадратні метри теж мають значення, я маю на увазі простір? Чи правда, що жінці потрібна, ну, принаймні, якась територія, де вона може сховатись? Побути в молитві, у спокої? Для вас це важливо?
• Насправді, мені здається, що це для будь-якої людини дуже важливо, не тільки для жінки, це важливо і для чоловіка, і для дитини. Але я б не сказала, що це така глобальна проблема. Колись пастор розповідав одну історію, що в однієї жінки було 12 дітей і дуже маленький дім. І коли вона молилась, вона накривала себе покривалом і всі ці 12 дітей сиділи тихенько, бо знали, що мама в таємній кімнаті молиться. І ця її таємна кімната була під покривалом. Тому я думаю, що квадратні метри дуже великої ролі не відіграють, хоча це теж важливо.
• Наскільки ви вільно почувалися раніше і наскільки це нині просунулося вперед? Ви мама 10-х, усім потрібна увага, як ви справлялися, коли всі школи перейшли на дистанційне навчання, коли з кожним потрібно було організувати чи то зум-, чи то вайбер- зустріч з учителькою, прийняти уроки, відіслати… Як ви пережили цей час і до речі, як ви нині його проживаєте?
• Сьогодні вже всі діти в школі, слава Богу. Шкільний онлайн закінчився, тому все, як і раніше. А коли було шкільне онлайн-навчання вдома, для нас це було щось нове, до чого треба було якось призвичаюватися. Ну, скажу однозначно, цікаво, не нудно і не так вже й важко, тому що старші діти допомагали мені з молодшими. Тому в принципі нормально, ми впорались. Я себе так погладила по голівці: «Мамо, в тебе вийшло». Все нормально, ми пересилали всі домашні завдання, все намагались робити, старші допомагали, спасибі їм велике. Але я дуже задоволена, що нині школа вже офлайн.
• Розкажіть нам про вашу сім’ю: скільки у вас біологічних дітей, а скільки прийомних? Як народжувалась ваша родина?
• Ну, це така історія, що про неї можна і книгу написати, і я про це подумую, якось так на старості, можливо. Народила я своїм лоном чотирьох, а своїм серцем ще шістьох – і в нас 10 дітей. Так трапилось, що зі своїм чоловіком я познайомилась в церкві. Це прекрасна людина від Бога. І попри те, що в мене на руках вже була дитина і я залишилась одна (мій перший чоловік помер), і було дуже важко, я переживала сильний стрес, Господь вивів мене з цього стану. І коли з другим чоловіком ми одружились, у нас народилось ще три дитини – хлопчики, і в нас було вже 4 хлопчики. І ми думали, що коли-небудь, коли в нас уже буде свій дім, ми, мабуть, приймемо в сім’ю дівчинку і це буде всиновлення. І так сталось, що сам хлопчик п’ятий прийшов у наш дім, його біологічна мама до нас привела і залишила, а у нього виявилось ще 4 сестри в інтернаті. І ми прийшли до такого рішення, що треба відкривати дім сімейного типу, щоб забрати всіх цих дівчаток. І потім до нас прийшла в сім’ю ще одна дівчинка, наша дочка Олександрина, і так в нас стало 10 дітей – 5 дівчаток і 5 хлопчиків.
• Скажіть, материнство якимось чином змінюється, коли відбувається перехід від дітей, народжених біологічно до народжених серцем?
• Ну, так, я не буду лукавити, однозначно. Тому що коли я була вагітною, я уже там з ними активно спілкувалась, коли вони були в моєму лоні, я їх народила, я їх виношувала, я все вкладала в них. І тут любов сама по собі, тому що це твоя подоба. То тут ти розумієш, що ти приймаєш Христа, коли приймаєш їх [прийомних дітей]. «Коли ти одного з цих малих прийняв, то ти Мене прийняв» – каже Біблія. Тут інакше, але ця любов не менша, вона просто трохи інша. І звичайно, тут треба і знайти підхід до дитини, тому що дівчатка вже є в нас і 18, 15, 16, 13 і 11 років – це дорослі, звичайно, діти, до них потрібно знайти до всіх підхід, звичайно, їм треба звикнути до мене, і до нашої сім’ї. І не все так одразу було. Романтичний місяць – такий перший період, коли ми їх прийняли в родину і все було так красиво. Але потім пішли будні, і почалось притирання. Але нині, вже через рік я можу сказати, що це мої улюблені діти, і я готова за них життя віддати.
• Ви сказали, що це прийняття Христа у свою родину. Але чи було настільки складно, що доводилося звертатися в молитві до Бога: дай мені Твого серця, щоби я могла любити їх Твоєю любов’ю? У нас дуже багато є радіослухачів, що є прийомними батьками, і у них є така сама кількість дітей, а може, і більше. А є ті, що роздумують, і це те, з чим вони можуть зіткнутись через рік…
• Ця молитва не тільки була, а вона є, і вона буде – тому що без цього ніяк, без того, що любов дає Господь. Тому що ми всі різні, ми всі з різними характерами, ми в інших сім’ях виховувались, і їм важко, і нам з чоловіком важко. І ми з чоловіком завжди молимось такою молитвою. І навіть, коли ми любимо їх, однак треба бути готовими до всього. Тому що різні моменти бувають, дуже різні. Навіть, якщо ми молимось. Тому це моя постійна молитва.
• Пані Оксано, ми говорили про вашого чоловіка, його Андрієм звуть, так? Свого часу він прийняв важливе рішення: він одружився з вами, коли у вас на руках була дитина і ви були вже вдовою. Для нього це вже такий крок, мабуть що дивовижний, бо це - щось невідоме. Але потім ви приходите до нього іще з однією ідеєю: а приймімо у свою сім’ю іще 6 дітей. Що це для нього було, і для вас? Наскільки ваші вектори спрямовувалися в одну ціль?
• Ну дійсно, це була моя мрія, і він це озвучував, що це твоя мрія, це не моя мрія, але він не забороняв мені мріяти: це твоя мрія, іди з нею і спілкуйся щодо неї з Богом, в мене нема такої мрії, в мене інше бачення, мрії, бажання. Але єдине, що він казав: «Коли-небудь ми приймемо в сім’ю дівчинку, але коли в нас уже буде свій дім». Отак і вирішили, і все. Але через те, що я займаюсь благодійністю і також є волонтером у соціальних службах нашого міста Чернігова, ми їздимо і допомагаємо нещасливим сім’ям, а також багатодітним та малозабезпеченим, і ось ми опікувались однією такою родиною. І якось мама, в якої була дитина маленька, мені подзвонила: «Оксано, я хочу з’їздити по роботі (я знала, що вона алкозалежна і що часто в неї чоловіки в домі). Зараз я їду зі своїм співмешканцем по роботі. Чи можна наш Діма побуде в тебе?» Дімі тоді було 4 роки, я погодилась, тому що знала: хай краще він побуде в мене, ніж він піде на якусь пиятику, я ж розуміла, що це не робота. І вона мені його привела і буквально через пів години зникла зі зв’язку,  і вже 2 роки її немає, і Діма залишився у нас…
  
  
  

 

• Попередня
• Наступна