Руслан Кухарчук | Як виховати дитину лідером?
Своїм досвідом лідерства та сімейним досвідом ділиться відомий журналіст, Президент Асоціації журналістів «Новомедіа», Голова громадянського руху «Всі разом!», батько трьох дітей Руслан Кухарчук.
У скількох проєктах ви задіяні сьогодні?
За великим рахунком, це організація «Всі разом!» і все, чим вона займається. Ідеться про вуличні заходи «Всі разом - за сім’ю!» і взагалі рух «Всі разом - за сім’ю!». Це такий суспільний рух, який має і вуличну складову, і суспільно-політичну складову, й аналітичну складову. І також «Кабінет експертів», це аналітична спільнота в рамках організації «Всі разом!». Якщо говорити про Асоціацію «Новомедіа» - це журналістська організація, де ми проводимо заходи великі журналістські для християнських медіа-спільнот, також на загальних секулярних медіа-майданчиках, великий щорічний «Новомедіа»-форум. Ну, і Глобальний Лідерський Саміт, це взагалі міжнародна подія, яка вже відбувається понад 25 років у світі. І ми в Україні відповідаємо за проведення Глобального Лідерського Саміту.
Тобто, як мінімум це 4 різні команди, правильно?
Це одна команда в моєму офісі, яка реалізує всі ці справи і всі ці завдання. Просто в рамках команди є люди, відповідальні за різні напрямки, але майже всі залучені майже в усе, просто більшою або меншою мірою.
Тоді хотіла б плавно перейти до теми лідерства в сім’ї. Цікаво, коли вперше батьки дозволи вам бути самостійним або коли доручили справу, в якій ви несли відповідальність?
Я іноді сам над цим розмірковую і намагаюсь ідентифікувати різні типи та моделі лідерства. Батьки, в принципі, завжди орієнтуються за ситуацією і, враховуючи особливості кожної своєї дитини, розуміють кому, коли і яку відповідальність можна надати. Але мені так здається, що я справляв враження відповідальної людини з достатньо раннього віку. Не знаю, чи це так було насправді. Але схоже на те, що враження таке у сторонніх людей було. Тому різного роду відповідальності на мене клали в достатньо ранньому віці. І ще я пригадую (десь мені було років 12), коли я ще з однією дівчиною був відповідальним за прославлення в недільній школі, і я малим кожної неділі тягав у руках акордеон – достатньо важкий музичний інструмент - приблизно 2 кілометри містом Скадовськом зі своєї оселі, де я мешкав, у палац культури, де у нас відбувалися зустрічі недільної школи. Хоча в першому чи другому класі я вже був командиром класу. Щоправда, в 2 класі я зазнав гоніння за віру, і через те, що я не вступив у жовтенята, мене позбавили посади командира. Тому я зазнав таких напів кумедних гонінь за віру, коли позбувся посади через свою християнську позицію.
Більше такого не було вже потім, у зрілому віці? Чи навчились захищати себе?
Ми, до речі, у своїй команді офісній кілька днів тому читали Євангеліє від Івана, де Христос казав, що Мене ненавиділи і вас будуть ненавидіти, і Моє слово слухали, і ваше слово будуть слухати. Тому, хоч де б ми жили: у вільній країні або в країні з обмеженими правами, завжди, коли людина намагається не теоретично, а на практиці втілювати християнський спосіб життя і проголошувати християнські цінності, завжди вона, так чи інакше, опинятиметься в зоні конфлікту та протистояння. Це може бути і в процесі навчання, і в робочому колективі. Ніколи не треба самостійно провокувати цих конфліктів, звісно. Тому, мені здається, я завжди намагаюся максимально миролюбно поводитися. Але, звісно, коли йдеться про момент певної позиції, …то тут іноді конфлікти можуть відбуватися. І вони ставалися, не тільки в другому класі, коли мені було 8 років, але стаються і донині.
Сина Веніаміна ви теж змалку привчаєте до відповідальності? Як ви нині сина настановляєте, щоб він ріс чоловіком?
Я хочу сказати перше: коли діти зростають у сім’ї, де є мама і тато, чоловік та дружина, чоловік і жінка, вони здатні абсолютно самостійно ідентифікувати ролі та моделі поведінки. Це дуже важливо. До речі, це один із важливих аргументів, і це, в принципі, очевидна річ. Але треба сьогодні говорити, що найкращим місцем для народження та зростання дитини є сім’я, де є тато і мама. І ми живемо в ті часи, коли, як не дивно, на цих очевидних речах треба наголошувати і трактувати їх, не лише з моральної точки зору, але і з точки зору педагогіки та виховання. Діти влаштовані так, що вони повторюють і копіюють. У нас є син Веніамін і дві доньки: Олівія та Меліса. Вони самостійно (ми неодноразово звертали на це увагу), ідентифікують себе з кимось із батьків відповідної статі. Син каже: «Я схожий на тата», а донька, особливо старша, вже говорить: «А я на маму». І, звісно, вони намагаються копіювати певні моделі поведінки: мужність або підтримку, піклування, певний спосіб одягатися. Тому багатьох таких фундаментальних речей діти не потребують, щоб їм пояснювали або розповідали. Вони бачать нормальний здоровий тип комунікації в сім’ї між батьками або між батьками та дітьми. Більшість насправді підхоплює автоматично без спеціального навчання. Звісно, пізніше, коли дитина дорослішає, деякі речі треба пояснювати, або через лінощі (такі природні лінощі дитини), або через характер (у кожної дитини свій характер). Тоді тут додається ще і вербальна комунікація, коли я ще і пояснюю, переконую, аргументую, але це вже друге. А перший рівень – це те, щоб демонструвати базовий рівень поведінки батька та матері, які і без слів виконують педагогічну роль для дітей. Діти бачать приклад лідерства, приклад відповідальності, приклади служіння одне одному. Якщо сказати про відповідальність як безпосереднє доручення, звісно, ми даємо таке доручення. Син у нас недостатньо дорослий, десь 5 із половиною років йому. Відповідно до його віку, ми намагаємось якомога більше йому давати доручень, щоб він сам виконував і, в тому числі, допомагав своїм молодшим сестрам…
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 23 березня 2021
