• Біблія

Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Нерідко трапляється, що віруючі люди, які вважають себе духовно більш зрілими, можуть своїми повчаннями і побажаннями ображати інших віруючих, які ще не мають такого духовного досвіду, як вони. Можливо, вони роблять це не для того, щоб навмисне когось принизити, але, все-таки – для духовно незрілої людини це може бути образливим, вона може відчути розчарування. Чому так відбувається?

 

Якщо людина, повчаючи іншу, залишає в ній відчуття смутку, приниження, образи, то, така людина поки що сама є немовлям, слабким у Господі. Це – свідчення того, що така людина ще не може повчати інших. Повчання повинно піднімати немічних у вірі, приносити їм благо в настановах віри: «Ми, сильнi, повиннi терпi­ти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.» (Рим. 15:1,2).

Господь сказав: «Тож за їхніми плодами пізнаєте їх.» (Мф. 7:20). Дивіться на плоди від таких повчань! Якщо після повчання людина покаялася і виправилася – це означає, що наставник був у любові, смиренні і лагідності: «… з усякою смиренномудрiс­тю й лагiднiс­тю та довготерпiн­ням, терплячи один одного з любов’ю,…» (Еф. 4:2).

А якщо людина озлобилася, образилася, почуває себе приниженою, а іноді, навіть, припиняє відвідувати зібрання, – це означає, що наставник не проявив любові та смирення, а проявив гордість і звеличування. У такому разі, йому ще самому потрібно духовно зростати. Чим вище людина піднімається духовно – тим більше вона лагідна і смиренна, і менше засуджує інших. Вона не вважає себе вищою за того, кого повчає, а той, кого повчають, це відчуває. «… нiчого не робiть з суперництва або чванливости, але в по­кiрностi шануйте один одного вищим за себе.» (Флп. 2:3).

Чому в того, хто ближче до Бога, більше лагідності та смирення? З висоти Духа Божого він добре бачить і знає свою плотську, гріховну природу, і розуміє, що він такий самий грішник, як і решта людей. Духовна людина ніколи не буде звинувачувати не лише віруючого, немовля, але, і грішника – навіть, найстрашнішого грішника, і, навіть, сатану! Написано: «Михаїл же архангел, коли говорив із дияволом, сперечаючись про Мойсеєве тіло, не наважився винести зневажливого суду, але сказав: «Нехай заборонить тобі Господь».» (Іуд. 1:9). Якщо людина звинувачує іншу, – це свідчить про низький духовний рівень, така людина – ще немовля. У Біблії є тому підтвердження: «I я, браття, не мiг до вас говорити як до духовних, але як до плотських, як до немовлят у Христi… бо ви ще плотськi. Якщо мiж вами заздрощi, суперечки i незгоди, то хiба ви не плотськi? I чи не за людським звичаєм живете?» (1 Кор. 3:1,3). Тобто, плотські дивляться на інших по плоті, тому що самі плотські – отже, судять по плоті: «Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого.» (Ін. 8:15).

Духовні ж судять про духовне: є Господь в цій людині, чи ні? – і якщо там Його немає, – вони проповідують Христа, якщо ж людина вже віруюча, але ще немовля, робить щось непотрібне, грішить – це означає, що вона ще не зцілилася від світу, вона ще озлоблена, їй не вистачає зцілюючої любові Христа – щоб не осуджувати, а співпереживати, піднімати, любити. Коли людина побачить любов Божу через наставника – любов Христа спонукатиме її залишити гріх: «Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас.» (Рим. 8:37).

Ісус прийшов до нас (грішників) не судити, а спасати! І ми повинні чинити так само: «І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ. » (Ін. 12:47).

 

 

Автор – Олексій Волченко

 

• Попередня
• Наступна