Чи можливе взаєморозуміння між конфесіями?
У наші дні є багато християнських конфесій, багато церков. Як визначити, яка з них – правильна? Не секрет, що в кожній церкві є свої особливості, відмінності у тлумаченнях, відмінності у поклонінні, причасті, дотриманні суботи і т.п. Саме через ці особливості церкви нерідко конфліктують між собою, відстоюючи свої позиції. Чи можливо у такому випадку порозуміння між конфесіями?
Дійсно, існує багато різних учень у християнських церквах, але, це не применшує нашої єдності у Христі, тим більше, що ми давно об’єднані через одну віру в Господа: «… один Господь, одна вiра, одне хрещення,…» (Еф. 4:5).
Якщо у якійсь церкві чи конфесії сповідують Ісуса Христа Господом і Сином Божим, – це означає, що це християни, а, отже, – діти Божі, і вони є братами один для одного. Написано: «Хто сповiдує, що Iсус є Син Божий, в тому перебуває Бог i вiн у Бозi.» (1 Ін. 4:15) – тобто, у кожній людині, яка звершила це сповідання, Бог присутній Духом Святим. Через цю присутність Бога у кожній віруючій людині ми і є братами один для одного. Тому, якщо ми віримо в одного Господа Ісуса Христа, і маємо один Дух Божий – ми повинні жити в мирі.
Так, є багато учень, відгалужень, напрямків, але, це – різноманіття Тіла Христового, і це не повинно бути перешкодою для прийняття одне одного з любов’ю. Можливо, ви вважаєте, що ваша конфесія – найправильніша, на відміну від інших. З одного боку – це похвально, адже, ви у ній народилися згори, а з іншої сторони – потрібно бути мудрішим, дорослішим, і розуміти, що абсолютно правильної конфесії немає! Правильна конфесія – це лише Церква Христова, яка була створена Самим Господом! Чому так багато різних учень щодо закону, суботи, обрядів, і т.п.? Тому що всі вчителі по-різному тлумачать Слово Боже! Але, це не означає, що різні тлумачення повинні викликати конфлікти між нами! Найголовніша наша основа – це те, що Ісус Христос є Господом і Сином Божим. А такі учення, як, наприклад, косинки, субота, обряди, та інше – не являються основоположними, – це другорядні речі, які є предметом одкровення, а одкровення – різні у всіх. Проте, це аж ніяк не означає, що ми перестаємо бути братами. Якщо ви вважаєте, що ця конфесія неправильна, якщо ви думаєте, що вони взагалі не спасуться, тому що вони не так вірять, як ви – так думають тільки плотські немовлята у Христі.
Навіть, Павло говорив: «I я, браття, не мiг до вас говорити як до духовних, але як до плотських, як до немовлят у Христi. Я годував вас молоком, а не твердою їжею, бо ви не могли її їсти, та й зараз ще не можете, бо ви ще плотськi. Якщо мiж вами заздрощi, суперечки i незгоди, то хiба ви не плотськi? I чи не за людським звичаєм живете? Бо коли хтось говорить: «Я – Павлiв», а інший: «Я – Аполлосiв», то хiба не плотськi ви? Хто такий Павло? Хто Аполлос? Вони тiльки служителi, через яких ви увiрували, i‚ до того ж‚ як кожному дав Господь. Я насадив, Аполлос поливав, а зростив Бог; а тому i хто насаджує‚ i хто поливає є нiщо, а все Бог, Який вирощує.» (1 Кор. 3:1-7). Ми можемо сказати не тільки – хто такий Павло, чи хто такий Аполлос, а можемо сказати: хто такий православний? Хто такий протестант? Хто такий католик? Ми через них тільки увірували! Ми можемо увірувати як в ортодоксальній церкві, так і в протестантській. Але, спасає все рівно – тільки Господь! Вирощує – тільки Господь! Тому, спасіння – тільки від Нього! Не має значення, у якій конфесії чи церкві ви увірували, має значення, що через віру в Христа ми стаємо дітьми Божими, і братами один одному!
Отже, розділення серед церков, зазвичай, здійснюють немовлята у Христі, які ревно відстоюють доктрини, які є у їхній церкві, і тому, вони не можуть прийняти інше тлумачення Слова Божого.
Немовлята у Христі – це діти Божі, але вони ще плотські, у них ще дуже мало Святого Духа, і їх водить плоть – тобто, людські звичаї. А людські звичаї – це звеличитися перед іншими. Для цього людина звинувачує інших, щоб довести самій собі та іншим, що вона вірить правильно, або що вона – ближче до Бога, ніж інші. Немовлята у Христі ще не можуть протистояти своїй плоті, в них ще немає сили Духа Святого, ще немає Божої любові, тому, вони слідують плотським помислам – сперечаються, звеличуються, засуджують один одного. Таким чином вони привносять розділення у церкву: «Це люди, котрі відділяють себе від єдности віри, душевні‚ що не мають духа.» (Іуд. 1:19). Розділення між віруючими створюють не духовно зрілі люди, а плотські немовлята у Христі. Їх іще водить плоть, а не Дух Божий, Який є любов: «… любов Божа влилась у серця нашi Духом Святим, даним нам.» (Рим. 5:5).
Духовний ніколи не звинуватить брата, який сповідав Ісуса Христа Господом і Сином Божим. Духовний не звеличується, а виявляє смирення: «… з усякою смиренномудрiстю й лагiднiстю та довготерпiнням, терплячи один одного з любов’ю, прагнучи зберiгати єднiсть духу в союзi миру.» (Еф. 4:2,3).
Чим більше у людині Духа Божого – тим більше в ній смирення. І навпаки, чим менше Духа – тим більше плоті: гордості, осуду.
У кожній церкві є люди, які зросли у Дусі Божому, які наповнені Христовою любов’ю до всіх дітей Божих, тому що через Ісуса Христа – вони брати, і від різності поглядів вони не перестають бути братами, а між братами має бути любов, незалежно від того, до якої конфесії належить брат. «Всякий, хто вiрує, що Iсус є Христос, вiд Бога народжений, i кожен, Хто любить Того, Хто народив, любить i Того, Хто народився вiд Hього.» (1 Ін. 5:1). Якщо людина любить Бога, то вона любить і всіх дітей Божих, які назвали Ісуса Христа Господом. А якщо людина любить усіх дітей Божих незалежно від приналежності до будь-якої конфесії – вона є учнем Христа: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.» (Ін. 13:35). Той, хто ще не любить, хто засуджує, звеличується – той ще не зріс у спасіння, а той, хто любить – той вже спасенний: «Ми знаємо, що ми перейшли зi смерти в життя, бо любимо братiв; той, хто не любить брата, перебуває в смертi.» (1 Ін. 3:14).
Ви запитаєте: а як же бути, якщо у братів є відверта єресь? – А що таке єресь? Це тоді, коли відкидають саму віру в Христа. А якщо людина приймає Ісуса Христа Сином Божим і Господом, – вона дитя Боже! Написано: «Духа Божого i духа омани пiзнавайте так: усякий дух, що сповiдує Iсуса Христа, Який прийшов у плотi, є вiд Бога; а всякий дух, що не сповiдує Iсуса Христа, Який прийшов у плотi, не є вiд Бога, але це дух антихриста, про якого ви чули, що вiн прийде i тепер уже є в свiтi.» (1 Ін. 4:2,3). Тому, якщо конфесія християнська, – там сповідують 1 Ін. 4:2, а, отже, ця конфесія – від Духа Божого! У цьому наша єдність! Важливо і необхідно дивитися на головне! А другорядне – може бути в кожного своє: своє тлумачення, свої одкровення. Найголовніше – камінь, на якому будується церква: те, що Ісус є Христос, і тому, ми всі є дітьми Божими через віру в Ісуса Христа!
Тому, по можливості потрібно максимально уникати суперечок, дискусій, і йти звідти, де вони є. Але, якщо вас хочуть послухати, і при тому не наполягають на своєму, не перебивають – тоді ви можете з великою обережністю, ніжністю, лагідністю і любов’ю донести свою думку з дискусійного запитання. «Вiд нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всiх привiтним, повчальним, незлобливим, з лагiднiстю наставляти противникiв, чи не дасть їм Бог покаяння до пiзнання iстини, щоб вони звiльнилися вiд тенет диявола, який упiймав їх живими у свою волю.» (2 Тим. 2:23-26).
Але, одразу, коли ви відчули суперечку, – негайно йдіть, тому що ви можете втратити любов до братів, і опуститися до їхнього рівня плоті: суперечити і засуджувати. Важливо не втрачати найголовніше: те, що ми – брати через віру в Ісуса Христа! А між братами має бути любов. Саме у цьому – єдність церкви!
Якщо ви ще не сильні проти своєї плоті, і вдаєтеся до засудження і суперечок, – вам краще мовчати, або взагалі піти, щоб не згрішити засудженням братів. Але, якщо ви сильні Духом Святим – ви не будете дискутувати, наполягати, переконувати, доводити – так роблять язичники. Натомість, ви скажете Істину в лагідності та смиренні: «Ми, сильнi, повиннi терпiти немочi безсилих‚ а не собi догоджати. Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання.» (Рим. 15:1,2). І якщо ваші настанови не приносять благодать тому, хто слухає, а навпаки, – у нього з’являється самоосуд, чи роздратованість, – ви ще немовля. Якщо ваші настанови не призвели до наставлення у вірі, але призвели до суперечок – ви ще немовля, і вам зарано займатися наставлянням братів. Написано: «Отже, коли є яке втiшення у Христi, коли є яка втiха любови, коли є яке єднання духу, коли є яке милосердя i жалiсливiсть, то доповнiть мою радiсть: майте однi думки, майте ту саму любов, будьте однодушнi та однодумнi; нiчого не робiть з суперництва або чванливости, але в покiрностi шануйте один одного вищим за себе.» (Флп. 2:1-3).
Отже, порозуміння і примирення між конфесіями можливе, більше того – не просто можливе, а його необхідно дотримуватися, і намагатися бути в мирі з усіма, як написано: «Намагайтеся мати мир з усiма i святiсть, без якої нiхто не побачить Господа.» (Євр. 12:14).
Автор – Олексій Волченко
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 30 травня 2019
