Наталя та Олег Нікішови | Місія – сім’я
Сьогодні у нашій студії - прекрасне молоде подружжя Нікішових, Олег та Наталя, вони місіонери. Ми вас вітаємо! Як би ви описали унікальність вашої сім’ї? В чому от родзинка саме родини Нікішових?
Олег: Цікаве питання. Ми намагаємось, мабуть, більше усміхатись, дарувати радість людям (тому що суму в цьому світі багато), бути позитивними.
Як ви, Олегу, зрозуміли, що Наталя ваша? А ви, Наталю, що Олег є вашим, чи було у вас таке усвідомлення, що він ваш, він рідний, він буде з вами одним цілим і що так влаштував Бог іще до закладин світу?
Олег: У мене такого розуміння не було, і я вважаю, що здебільшого, коли у людей є таке усвідомлення, то вони перебувають просто в стані афекту, скажімо, закоханості. Те, що я бачу з практики і, в принципі, з Писання: Господь дуже рідко дає якісь надприродні знамення, втручається надприродним способом досить рідко, тому Бог залишив у Своєму Слові певні принципи, за якими ми можемо обирати дружину чи чоловіка. І, керуючись цими принципами, ми можемо бути впевненими, що це воля Божа для нас.
Наталю, тепер щодо вас, чим ви керувались?
Наталя: Для мене також найважливішою була відданість Господу, але перше - це любов до Нього і вже з цього випливає відданість. Напевно, з самого першого погляду ти не скажеш, віддана людина чи ні, це вже випливає трохи пізніше, коли ти спостерігаєш за нею, спілкуєшся. Це для мене було найважливішим критерієм. А потім ідуть риси характеру, це не основне, але це впливає на рішення, чи готовий ти жити з цією людиною. Тобто, людина може бути відданою, але тебе не буде влаштовувати, що вона занадто запальна або швидка на прийняття рішень, тобі це не подобається. Тому найперше це була відданість Богові, а друге - риси характеру, які подобаються особисто мені.
А скільки потрібно часу, як ви гадаєте, щоб уже точно розпізнати характери? І де за ним можна спостерігати?
Олег: Перші 20-30 роківJ Одруження – це свого роду ризик, тому що ми прожили 5 років разом, навіть більше, і досі щось нове в характері відкривали, з іншого боку - одне одного пізнавали. Але основний етап – перші 2-3 роки були. Я б сказав, що через 3 роки нашого спільного життя я дуже добре пізнав Натулю, але до шлюбу це важче зробити, тому що немає всіх тих побутових моментів, є закоханість і т.ін.
А чи проговорювали ви якісь умови, приміром, Наталя каже: приймай мене з моїм таким характером, з моїм бажанням готувати завжди. Чи були якісь пункти, які мали бути підтриманими одне одним? Скажімо, я хроплю, я люблю міняти сукні раз на тиждень, дрібниці якісь побутові?
Наталя: Ну, те, що я відразу згадала: коли ми планували створювати сім’ю, ми проговорювали момент, котрий пов’язаний з Олежею. У той момент у нього зі здоров’ям були проблеми, і ми не знали, в чому причина. Й особливістю було те, що Олегові треба було постійно залишатися вдома, тому що він, коли виходив, то занедужував у холодну пору року: якщо нижче від 15 градусів на вулиці, Олег захворіє і буде 2 тижні вдома. І ми обговорили серйозно, що є така особливість і чи готова я, знаючи про цю особливість, вийти за нього заміж. І так, я прийняла, я знала, що мені буде важко в багатьох моментах, бо ми любимо і в гості їздити, і щоб до нас приїжджали, і служіння виконувати. І я в цей момент подумала і вирішила: так, я готова з такою, можна сказати, вадою, жити.
Олег: Натуля також казала про її проблеми в плані здоров’я. З приводу характеру, мабуть, теж говорили. З приводу служіння ми зауважили важливий момент: ми хочемо перебувати у служінні, що наше життя буде богоцентричним і скерованим на служіння Господу, тобто, якщо у когось із нас було б бажання просто жити для себе, то нам не по дорозі. А так побутових моментів ми не обговорювали.
Те, на чому ви наголосили – що ви сім’я богоцентрична. Це вектор, який ви рухаєте пліч-о-пліч, а решта – дрібниці, які ви вирішуєте на ходу?
Олег: Ну, не те, що на ходу, іноді треба сісти, поспілкуватись, ну, в принципі, так.
Я хочу зупинитися на моменті служіння і тому, що ви обрали собі таку долю бути місіонерами, ви поїхали в Камбоджу. Можете розповісти про прийняття цього рішення і власне про ваш переїзд?
Олег: У нас є спільний знайомий Євгеній Єва, він був місіонером у Єгипті довгий час, і я до нього їздив менше, ніж на рік, місяців на 9, можливо, і був там, допомагав у служінні, чим міг. Після цього я повернувся і потім одружився. Женю депортували і він поїхав у Камбоджу, вірніше, збирався поїхати і шукав якусь сім’ю, бо одному їхати дуже важко. Він запропонував мені. Ми перший раз відмовились, бо ця ідея нам здалась дуже важкою, але через те, що так складались обставини, що якось Бог не показував, де ми можемо бути корисними у Києві на той момент, то ми вирішили для себе: ось є можливість, ми можемо бути корисними там, і ми поїхали в Камбоджу. Тобто, я не можу сказати, що це було якесь таке рішення, як деякі місіонери свідчать, що вони з дитинства про це мріяли, молились, ішли до цього. Ні, це просто те, до чого нас підвів Бог, ми погодились і поїхали…
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 09 липня 2021
