Чому у віруючих трапляється горе?
У житті кожної людини відбуваються різні неприємні ситуації, а нерідко – складні випробування. Переживаючи болі, скорботи, труднощі, люди часто можуть нарікати, задаючись запитанням, чому ж усе це відбувається саме з ними? Віруючим людям також буває складно переживати страждання, особливо, якщо хтось із невіруючих знайомих іронічно запитує, чому сталося щось недобре, якщо ти віруючий? Як бути в таких ситуаціях?
По-перше, ми не можемо знати відповіді на всі запитання. Більше того, поки ми на землі – ми і не дізнаємося відповіді на багато запитань, ми дізнаємося їх потім. Можна багато чого припускати, але, важливо – довіритися Богу і Слову Божому більше, ніж самому собі, своєму досвіду, розуму, ніж думці інших людей. Написано: «Хто це говорить: «… і те буває, чому Господь не повелів бути»? Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя?» (Плач. 3:37,38). Тобто, все – від Господа, і воля Божа – у всьому! Ніхто не може противитися волі Божій, ані сатана, ані хтось інший! У книзі Даниїла написано: «І всі, що живуть на землі, нічого не значать; з волі Своєї Він діє як у небесному воїнстві, так і у тих, хто живе на землі; і немає нікого, хто міг би протистояти руці Його і сказати Йому: «що Ти зробив?»» (Дан. 4:32). Тому, в будь-якій складній ситуації ми повинні смирятися, скрушитися перед Словом Божим через розуміння того, що Бог все бачить, все знає, і все контролює! Ті складні випробування, які відбуваються з людьми, розум не може, і не хоче прийняти, але, ми повинні смирятися, як смирявся Іов: він також довго не міг зрозуміти, не міг прийняти того, що з ним відбулося. Іов, навіть, хотів судитися з Богом, адже, він думав, що те, що з ним відбулося – неправильно, тому що він віруючий, і на землі немає більш праведної людини, аніж він! Бог же сказав сатані: «… бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла.» (Іов. 1:8) – тому, Іов був незгоден з тим, що з ним відбулося, адже, це було несправедливо. З точки зору справедливості – це дійсно було несправедливо, але з точки зору Божої любові – це була милість Бога, і турбота про душу Іова. Через свої страждання Іов побачив Бога, і зрозумів, що сам він – ніщо, а Бог – все: «Хто цей, що потьмарює Провидіння, нічого не розуміючи? – Так, я говорив про те, чого не розумів, про діла дивні для мене, яких я не знав.» (Іов. 42:3). Іову відкрилося, що воля Божа – у всьому, і що людина не може її збагнути. Але, якщо це воля Бога, значить, це правильно, і її потрібно прийняти, лише тому, що «… воля Божа, блага, угодна i довершена.» (Рим. 12:2). І щойно Іову відкрилося, що воля Божа – у всьому, як він розкаявся у своїй боротьбі проти долі від Бога: «… тому я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі.» (Іов. 42:6) – лише тоді Бог зцілив і благословив Іова.
Книга Іова написана для кожної людини, тому що кожна людина проходить страждання Іова. У світських книгах написано, що мудрі люди вчаться на чужих помилках, а нерозумні – на своїх. Так ось, це неправда. Кожен має пройти свої страждання, щоб навчитися у Бога: «Як ще не був я упокореним, я блукав, а нині я тримаюся слова Твого.» (Пс. 118:67). Доки людина не пройшла страждання – вона знаходиться в омані. І лише в болях, у скорботах, в темряві, у наших воланнях до Бога – Бог починає нам відкриватися. Виходить так, що в стражданнях наше серце зцілюється від нашої гордості і марнославства. Саме у стражданнях ми наближаємося до Бога. Без страждань ми перебуваємо в омані свого егоїзму. Коли Давид пройшов страждання, він назвав їх благом для себе: «Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх.» (Пс. 118:71). Тому, ми повинні дякувати Богу за свою долю і пам’ятати, що написано: «За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христi Iсусi.» (1 Сол. 5:18). Ви скажете: як мені дякувати Богу за хворобу, за біль, за скорботу? Так, через ці болі Бог готує нас, щоб ми могли увійти в Царства Боже: «… багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже.» (Діян. 14:22).
У той момент, коли дуже болить, ми не можемо міркувати тверезо, тому що плотський розум – проти болі. Але ж, коли ми караємо своїх дітей, вони також не завжди розуміють, чому ми це робимо. Та ми караємо своїх дітей тому, що любимо їх, тому, що нам небайдужа їхня доля – так і Господь чинить з кожною людиною: «… бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає». Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як iз синами. Бо хiба є який син, якого не карав би батько? Коли залишаєтеся без покарання, для всiх загального, то ви дiти незаконнi, а не сини. До того ж коли ми, будучи каранi плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно бiльше повиннi покоритись Отцевi духiв, щоб жити? Тi карали нас, як знали, на небагато днiв; а Цей – на користь, щоб нам мати участь у святостi Його. Кожна кара здається спочатку не радiстю, а смутком, але потiм навченим через неї дає мирний плiд праведности.» (Євр. 12:6-11).
Ми повинні повністю довіритися Богу, коли ми проходимо випробування, і вірити, що усі страждання контролює Бог, і Він не дасть нам бути спокушеними більше, ніж ми можемо перенести: «… вiрний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушенi бiльше, нiж можете, але разом із спокусою дасть i полегшення, щоб ви могли перенести.» (1 Кор. 10:13). Ми повинні довіритися Богу у наших стражданнях, і дякувати Богу за те, що з нами відбувається, тому що Бог звершує нашу долю через ці страждання. Якщо всі наші страждання контролюються Богом, – то все це сприяє на добро: «До того знаємо, що тим, якi люблять Бога, покликаним з Його волi, усе сприяє для добра.» (Рим. 8:28). Так, зрозуміти це складно, але ми повинні смирятися перед Словом Бога, довіритися Слову Божому більше, ніж собі, своєму розуму, більше, ніж друзям (як друзі Іова), і тоді Бог відкриє нам Себе, Свій план на наше життя, як Іову, але, тільки кожному – особисто.
Автор – Олексій Волченко
- Категорія: Блог радіо
- Останнє оновлення: 20 березня 2019
