«Усе в сім’ї будується на довірі» | Людмила та Борис Капліни
Рейтинг користувача: 5 / 5
Людмила та Борис Капліни говорять у нашій програмі про порозуміння у шлюбі, підтримку одне одного, працю над собою, правильне розпоряджання фінансами та важливість прощення.
Сьогодні у нашій студії подружжя Капліних - Борис та Людмила. Ми вітаємо вас! От згадайте себе в перший рік вашого подружнього життя, і сьогодні - коли ви наодинці. Що змінилося? Чого стало більше, а чого вже немає?
Людмила:
Більше стало довіри. Ми одне одного розуміємо навіть з пів погляду. Чого немає? Немає такого очікування чогось нездійсненного. Тобто, ми сприймаємо одне одного такими, якими ми є, ми не вигадуємо. Відбулася така от переоцінка цінностей, і на перший план вийшло те, що головне. Ти розумієш, що наступний день у тебе може бути останнім, і ти дорожиш цією людиною, ти хочеш із нею побути, ти хочеш, щоб ця людина була поряд якнайдовше і якнайбільше щастя їй подарувати.
Борис:
Ви знаєте, я згадую нас, молодих. Це були два егоїсти, які хотіли якось вирішувати свої питання... Так, у нас було почуття, були закоханість, юнацькі моменти, які наблизили нас одне до одного, згуртували. Але коли ми згадуємо ті проблеми, ті питання, які ми вирішували, ми хотіли, щоб кожен робив так, як йому хочеться… Це були ті моменти, коли двоє окремо ставали реально одним тілом, ми починали пізнавати одне одного, ми бачили прикрості навколо в наших рідних та близьких, і в нас самих. Ми починали вчитися їх переживати, вчилися побут улаштовувати... А зараз ти розумієш - так, ти бачиш проблему, ти не чекаєш, коли дружина прийде, щоб прибрати посуд або приготувати. Ти розумієш, що поки у тебе є можливість заощадити час своєї дружини або чоловіка, і щось зробити, доки її немає. І якщо ти вмієш це робити, то чому б не зробити...
Коли ви одружилися, якою була ваша духовність? Якими були ваші стосунки з Богом?
Людмила:
Коли ми одружилися, ми були невіруючими… Вже десь 22 чи 23 роки, як ми покаялися.
Борис:
Ми в один день покаялися. Дружина сказала: “Пішли!”. Потім уже настало усвідомлення, що ж це таке було... для мене особисто. Але дружина вже до цього йшла давненько. В нас у родині були люди, які вже до цього дійшли, в них були зміни, ми бачили серйозні зміни в їхньому житті… Ми тоді вже одне до одного ставилися, як до меблів.
Людмила:
Ну, не як до меблів… Це перебільшення, я цього не можу сказати. Але до того, як ми прийшли, нашій донечці було вже 4 рочки. Ми десь 5 чи 6 років як були одружені. Ну... Не бачили такого розвитку почуттів, закоханість минула, а розвитку подальшого - немає. А коли прийшли до Бога, то почався дійсно цей розвиток, ми почали рухатися в одному напрямку, ми почали шукати Бога в одному напрямку. Хоча я, як ми прийшли до Бога, з такою жіночою завзятістю більше молилася… Бог покликав і привернув до Себе увагу! В нас у родині були негаразди, були смерті... Я шукала відповідей й ці відповіді отримала...
Борис:
Ось цей шлях, яким ми почали разом іти, він спонукав нас працювати над собою. В церкві у нас з'явилося служіння - воно якраз у цьому напрямку й було. Ми з 1998 року вели служіння «У шлюбі на все життя!»… І воно допомогло нам здійснити серйозні зміни в собі особисто. Це принцип тренінгів, 13 тем за 3 місяці. Й ці ж самі теми опрацьовувалися і в наших взаєминах… І коли те вже не перший рік робиться, ти вже розумієш: якщо ти бажаєш чимось ділитися, навчати, тебе буде випробувано у цьому.
Людмила:
Тобто, ти сам через це проходиш. Не можна вчити того, чого сам не знаєш чи не вмієш.
Гаразд, скажіть, виходячи з вашого багатого досвіду, як би одним словом можна було дати таке визначення, чому одні щасливі, а інші - нещасні?
Борис:
Для мене це - порозуміння. Бажання зрозуміти, почути. Якщо ти кохаєш, а не просто обов’язок виконуєш, ти бажаєш зрозуміти людину. І для тебе важливіше почути, що вона хоче, ніж своє донести. І для мене це коли ти хотів своє, був конфлікт інтересів, була криза очікування… Але якщо ти хочеш зрозуміти, “а чим вона зараз живе?”, “а чому вона зараз так міркує?”. Не просто, що ти правильно або неправильно щось робиш. Ти намагаєшся, принаймні, зрозуміти, чим вона живе, чому вона так чинить. Ти питаєш, а не придумуєш собі: «Ось, вона мене не чує». Ти питаєш і отримуєш зворотну відповідь…
Запитання, яке надійшло до нашої редакції: «Фінанси в сім'ї, як саме вони розподіляються? Цікавить ваш досвід і, взагалі, ваша думка з цього приводу».
Борис:
Ви знаєте, так доля склалася, що мені довелося займатися більше 7 років фінансовим консалтингом, тобто, я працював у цій сфері, і я хочу сказати, що цього, на жаль, ні в школах, ані в інститутах не вчать… Є основи здоров'я, взаємин як азбука. І тому є речі, які повинні робитися так, і не інакше. Якщо ми говоримо про сімейний бюджет, то якщо обидва заробляють, то, звичайно, правильно, щоб цей бюджет був загальним. І, виходячи з цього, вже розподіляти певним чином. Як розподіляти - це окремі моменти.
Людмила:
Ми багато консультуємо сімейних пар, які нарізно ведуть свій бюджет. Завжди у цьому разі наявний конфлікт.
Борис:
70% пар, які зверталися до нас по консультування - це з приводу фінансових питань… Хтось не помічає, коли дружина сидить вдома, дивиться за дитиною, а він у цей момент заробляє, а вона типу «нічого не робить». Але якщо ти спробуєш найняти няньку, і зрозумієш, що це стільки-то коштує, то починаєш цінувати... Правильніше, звичайно, щоб був загальний бюджет. Навіть, якщо різні бюджети, є спільні плани, спільні цілі - і треба хоча б окремо загальні плани, спільні цілі формувати разом. Навіть якщо чоловік боїться, щоб контроль над фінансами здійснювала дружина, наприклад, у нього був негативний досвід з попереднього життя, треба домовлятися. Так, у нас окремі гаманці, але ми беремо спільні проекти - для квартплати, навчання - і ми однак створюємо окреме загальне фінансування… Головні, стратегічні питання вирішуються спільно. Тоді конфліктів буде менше. Тоді й жінка поважає право чоловіка чимось своїм розпоряджатися, але розуміє, що «ми домовилися це робити, і робімо це»…
Людмила:
Я вважаю, що все у сім’ї будується на довірі. Якщо немає довіри, то не буде довіри у фінансовому плані також. Якщо це повторний шлюб, і в людини є попередній негативний досвід, і вона намагається захиститися, то буде недовіра й у цьому шлюбі. Довіра не прийде відразу, вона вибудовується крок за кроком. Домовлятися, не мовчати, говорити. Але не пиляти одне одного.
Борис:
Як написано в Біблії: «Чи йдуть двоє, не погодившись...». І як можна піти одному - в один бік, а іншому - в інший? Тому, перш за все, слід погодитися вдвох іти в тому напрямку, в якому потрібно: фінанси, виховання. Це ключовий момент - знаходити те, що об'єднує, центральні цінності, які й допомагають нам, заради чого ми, власне, і створювали цю сім'ю…
Наступне питання: «Будинок спорудив, сина виховав, дерево посадив. Але спілкуватися з дітьми, та й, загалом із людьми, так і не навчився. Багато ображав і давав негативні оцінки, часом висловлював і на адресу дітей прокляття. Як після всього пережитого поважати, шанувати батька та матір?». Виходить, що людина з раною всередині, вона не зцілена. Але дописувач знає, що Біблія говорить: «Шануй батьків, і будеш довголітнім», буде тобі щастя. Але як, зважаючи на це, шанувати батька?
Людмила:
Думаю, що це питання в призмі Божої любові. Я розумію, що люди є недосконалі, батьки недосконалі. Тим паче, що йшов дуже великий негатив, не любов у сім’ї давалася, а прокляття. Але якщо ми йдемо з позиції Божої любові, то Божою любов’ю можна покрити і простити. Спочатку йде прощення. Все йде від прощення. І прощення це є не почуття, а рішення. А от за цим прощенням послідує і повага. Тобто, я приймаю рішення простити своїм батькам, ми нічого не можемо змінити, ми не можемо змінити свого минулого. Але ми можемо посіяти в сьогодення, аби пожати у майбутньому.
Борис:
Це, найімовірніше, як ті гербіциди, які ми на бур'яни виливаємо. Будь-яке покаяння, прощення саме так і діє. Воно анулює дію того насіння, яке було посіяне. Й ми запускаємо не механізм розплати «око за око, зуб за зуб», а ми запускаємо механізм благодаті. Якщо ми розуміємо, що в нас щось сіялось неправильно батьками, близькими та рідними, то ми можемо вимагати справедливості відплати. Особливо в сьогоднішній час достатньо поганого ми бачимо навколо нас. Але якщо ми розуміємо, що в Біблії написано «поважай батьків», хоч якими б вони були, вони можуть бути й алкоголіками… Але, сьогодні ти береш відповідальність на себе, й те, що ти можеш змінити - ти змінюєш своє ставлення до цієї ситуації… І ти починаєш творити своє нове життя. І своїми думками, своїм ставленням ти починаєш змінювати те, що було неправильно посіяно. Ти анулював своїм покаянням, своїм прощенням ті негативні думки, й тепер - усе нове… А твоя вдячність, що Бог використовував твою маму та батька, щоб ти з'явився тут, вона важливіша.
Людмила:
Прощення – це насамперед рішення. Якщо ти вирішив і починаєш у цьому діяти, ти просиш у Бога: «Допоможи мені! Допоможи мені простити! Допоможи мені змінити моє ставлення!». Біль залікує тільки Бог! І рану велику залікує тільки Бог! Бог є Цілитель! На людину покладатися… Людина ніколи не дасть тобі тієї любові, яку може дати тобі Бог! А це вибудовування особистих стосунків з Богом! І коли ти проходиш через певні кризи у своєму житті, то подивися, чого навчило тебе це…
Борис:
А для слухача побажання – якщо він цього не зробить, то він запустить суто фізіологічний процес самознищення. Та жорстокість, яка є в нього, вона запускає чисто на гормональному рівні самоотруєння. Наука каже про це. Адже в молитві «Отче наш» сказано: «Прости, як і ми прощаємо». А ти ж не прощаєш, як Бог тобі простить? Якщо ти розумієш, що ти хочеш до себе поблажливості, для себе благословення, собі допомоги Божої, тоді прости.
Людмила:
Непрощення – це гіркий корінь. І коли ми не проходимо через прощення, то цей гіркий корінь потім руйнує наше життя, а потім - усі ті стосунки, які ми будуватимемо. І люди часто не знають, як вийти з проблем, із проблем у стосунках, проблем з дітьми… А корінь якраз крився у тому непрощенні. Тобто, заради свого майбутнього треба зробити такий крок!
- Категорія: Інтерв'ю з гостями
- Останнє оновлення: 31 серпня 2019
