Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 


У житті нам доводиться спілкуватися як з віруючими людьми, так і з невіруючими. Якщо це спілкування швидкоплинне – десь у транспорті, чи в магазині – то, побачивши, як людина чинить не по-християнськи, можна змовчати. Але, якщо неправильні вчинки, недостойну для християн поведінку ми спостерігаємо постійно – наприклад, серед співробітників на роботі, – то, як бути в такому разі? Чи варто говорити людині, що вона грішить, і якщо так, – то як це зробити правильно?
 
Швидше за все, про гріх якраз і не потрібно говорити! Принаймні, починати із викриття не варто. Якщо ви – віруюча людина, а ваш знайомий, співробітник – невіруючий, і ви бачите, що він грішить, чи говорить щось нечисте, – найкраще буде не викривати його, але, натомість, заявити про свою приналежність: сказати людині, що ви – християнин, і що ви віруєте в Ісуса Христа. Сказати, що ваш Господь прийшов на землю в Сині людському, був покараний смертю на хресті за ваші гріхи, щоб визволити вас від гріха, як написано: «Вiн грiхи нашi Сам вознiс тiлом Своїм на дерево, щоб ми, звiльнившись вiд грiхiв, жили для правди: ранами Його ви зцілилися.» (1 Пет. 2:24).  Так як Ісус Христос – безгрішний Син Божий, то Бог воскресив Його, і той, хто вірить у Нього – буде визволений від гріха, і отримає вічне життя. Це – найбільше викривання, яке ми можемо зробити для невіруючої людини. Тому-то віруюча людина знає, що гріх усього один – це не вірувати у Христа «За гріх – тому, що не вірують в Мене.» (Ін. 16:9).
Якщо людина не вірує у Христа, – для неї цілком природньо грішити. Особливість грішника – грішити. Тому, викривати грішника у гріху – це те саме, що викривати собаку в тому, що вона гавкає, або птаха в тому – що він літає. Тому, якщо ви хочете прогнати темряву, – принесіть туди світло, решта дій – марні, і, навіть, нашкодять. Якщо ви хочете, щоб поряд із вами не було гріха – принесіть туди Христа.
 
Ось чому нам потрібно говорити тільки про Христа. Бог дав нам силу Духа Святого лише для того, щоб свідчити про Нього: «… ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; i будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Са­марії та аж до краю землі.» (Діян. 1:8). Бог не повелів нам засуджувати, чи звинувачувати грішників, але повелів розповісти грішникам про Спасителя.
 
Тому, не засуджуйте грішника за його гріхи, а відразу скажіть йому про свого Бога. Якщо ви скажете грішнику про Христа – людина одразу зрозуміє, що вона грішить. Ви поставите її у таку ситуацію, що вона вже буде вести суперечку не з вами, але буде змушена вести суперечку з Богом! Але, не кожен грішник готовий до такого!
 
Чиніть так, як чинив Ісус Христос, а Він не викривав, не засуджував грішників. Ісус прийшов спасти грішників: «… бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.» (Ін 12:47). Він їв і пив з митарями, спілкувався з блудницями, але, при цьому не викривав їх у гріху, окрім фрази: «… не гріши більше…» – але, Ісус говорив це тільки після того, як людина взнала, Хто Він.
Куди б Ісус не приходив, Він тільки заявляв про свою приналежність: «Я зійшов від Отця і прийшов у світ; і знову залишаю світ і йду до Отця.» (Ін. 16:28). Він завжди говорив, Ким Він є насправді, підтверджуючи чудесами і знаменнями цю приналежність: «Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами.» (Ін. 14:11). І лише через віру в Нього люди отримували свободу від гріха! Куди би Він не приходив, Він свідчив про Бога, про Свою приналежність Богу: «Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.» (Ін. 5:30). Саме цим Ісус освітив світ – тим, що Він явив нам Бога! Так і ми: знаходячись у будь-якій ситуації, там, де хтось грішить – повинні спочатку сказати людині про свою приналежність, що ми – віруючі в Ісуса Христа. Цей грішник одразу зніяковіє, і не буде грішити, тому що він уже буде  робити це не перед нами, а перед Христом. А перед Христом схиляться усі: «… перед iменем Iсуса схилилося всяке колiно небесних, земних i пекельних…» (Флп. 2:10).
 
 
Автор – Олексій Волченко