Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

 Гість: Олександр Вялов, учитель, засновник приватної школи
Програма: «Сімейна консультація» (частина 1)
Ведуча: Ірина Суботовська

 

 

  Наш гість свого часу ревно переконував, що він ніколи не буде вчителем, а ще за деякий час сказав: «Я ніколи не буду директором школи». Зараз у нашій студії перебуває засновник Харківської приватної загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня «Початок мудрості», вчитель фізики вищої категорії - Олександр Олександрович Вялов. Доброго дня!

 

  Вітаю вас!

 

  Додам, що Олександр Олександрович є автором книги «Соработники Творца» та батьком трьох дітей - Маргарити, Вероніки, Олександра. Має дружину Лію. Він є одним із пасторів церкви «Жива Надія».

 

  У школі, коли ви набирали штат працівників, це були люди, викладачі християнського сповідання? Вони мали бути віруючими, чи ви брали на роботу і просто професіоналів?

 

Хороше питання, особливо якщо зважити на те, що я створював християнську школу, тобто школу, яка буде транслювати, передавати, прищеплювати християнські цінності, світогляд... Скажімо так, на сьогодні важко просто знайти вчителя. Я не маю такої великої картотеки вільних учителів, які, наприклад, шукають роботу вчителя хімії... Ще важче знайти хорошого вчителя. Ще важче знайти хорошого вчителя з християнськими переконаннями... Ще важче знайти хорошого вчителя з християнськими переконаннями, згідного працювати за нашу зарплатню... І практично неможливо знайти хорошу вчительку з християнськими переконаннями, згідну працювати за нашу зарплатню і таку, яка би ніколи не йшла у декретну відпустку...

 Щодо вибору персоналу ми пішли таким шляхом - ми домовилися, що надаватимемо перевагу людям, котрі практикують християнські цінності та світогляд, але внутрішньо готові до того, щоб працювати у такому колективі і в такій школі, як наша. Тобто, вони готові до змін, готові вчитися, готові як мінімум вступати в діалог, переглядаючи певні свої вподобання, цінності, переконання. В принципі, у нас якраз такий мікс у колективі, і, як мені здається, він дуже хороший і нам живеться добре.

 

  У школі навчаються діти в основному з родин християн, чи є батьки, котрі просто знають, що тут дитина не потрапить у халепу?

 

  Скажімо так, приблизно 60-70% наших учнів є дітьми, які зростають у сім’ї батьків-християн. До того ж християн, котрі відвідують церкви різних конфесій, здебільшого, протестантських. Але в нас немає спеціального відбору дітей за релігійною ознакою, і до нашої школи можуть прийти діти з будь-якої сім’ї, за двох умов: по-перше, вони спроможні сплачувати за своє навчання. І друга умова: батьки згодні з нашими підходами у питаннях навчання і виховання. Я кажу так: «Ми обіцяємо не примушувати ваших дітей ставати християнами, але ми не обіцяємо, що вони ними не стануть».

 

  Як правильно мають вибудуватися стосунки «школа-батьки»? Як вони разом мають співпрацювати, або допомагати один одному, щоби благо було дитині?

 

  Я думаю, що ключовою є фраза, яка характеризуватиме правильні стосунки школи і батьків, це фраза: «Разом, але не замість!». Тобто, школа не повинна брати на себе ту відповідальність, яку Бог поклав на батьків: насамперед, прищепити духовні цінності, виховати дітей, має, все ж таки, сім’я. А школа в цьому сім’ї допомагає. На мій погляд, це головний маркер, який має визначати стосунки батьків і школи, батьків і педагогів. Я скажу про нашу школу. На мій погляд, ми доволі успішно співпрацюємо з батьками. Можливо, це тому, що батьки, які приходять до нас, уже від початку налаштовані на співпрацю. З іншого боку, ми залучаємо їх до співпраці, до різних заходів: екскурсій, поїздок, проведення різних свят, благодійних акцій. Мені здається, що коли батьки бачать, що їхнє залучення приносить радість їхнім власним дітям і їм самим, то вони, відповідно, вмотивовані залучатися і далі.

 

  Питання до редакції: «Як ви ставитеся до конфліктів у школі між учнями, між батьками і вчителем? І що ви взагалі можете сказати про школу, де діти готуються до реального життя, на що треба більше натискати?».

  Почнімо з конфліктів. Я не бачу великої проблеми в існуванні конфліктів. Чому? Ну, наприклад, у мене немає ніяких конфліктів із мешканцями будиночку, який стоїть від нашої студії через дорогу. Я їх не знаю, вони мене не знають, у нас немає конфлікту. Тому факт, що немає конфліктів, не обов’язково говорить про наявність близьких, теплих стосунків. Він може свідчити, взагалі, про те, що немає стосунків, правда? Конфлікти мають свою позитивну роль - вони виявляють якісь проблеми, як їх краще розв’язати. З іншого боку, я розумію, що конфлікти (якщо говорити про конфлікти дорослих людей - вчителів і батьків), то вони, як правило, показують, що батьки і школи мають різні уявлення щодо того, як виховувати, як навчати, що має бути кінцевим результатом. Наприклад, сім’я вважає, що дитині треба знати англійську мову і математику, а вчитель історії вважає, що його предмет найголовніший, тим більше, якщо це історія України. Бувають ситуації, коли є якесь особисте несприйняття батьків учителями, або вчителів батьками... Треба зрозуміти проблему, треба мати діалог і якщо конфлікт має такий керований характер, то, на мій погляд, він навіть приносить свою користь. Так само і з дітьми... У дитячому колективі є свої проблеми: це боротьба за авторитет, це якась конкуренція, хто краще вчиться, хто талановитіший, це симпатія, яка є невзаємною, або коли хлопці і дівчата змагаються, хто на кого більший справить вплив… Тобто, треба розібратися в проблемі. І відповідно до розуміння причини конфлікту шукати способи його розв’язання.

  Школа не може підготувати дітей до всього у житті, вона і не має перед собою такі цілі. З іншого боку, ми повинні розуміти, що життя змінюється швидше, ніж змінюється шкільна програма. І сьогодні, кажуть, ми живемо в таку епоху, коли цінність знань самих по собі стає певною мірою умовною, і базовими є так звані якості компетенції, які виробляють учителі в учнях, щоб зробити їх мобільними, гнучкими, здатними адаптуватися до тих викликів, які є в житті. І серед таких компетенцій є, наприклад, готовність вчитися все життя, здатність спілкуватися, комунікувати успішно, чути співрозмовника, адекватно доносити свою думку. Це здатність творчо підходити до розв’язання проблем, критично мислити, мати певну громадянську позицію. І тут йдеться не про певні шкільні предмети, а про приклад дорослих - батьків, вчителя. Про здатність педагогів, якщо говорити вже про школу, через свій предмет не лише навчати, але й виховувати, і розвивати.

 

 Пише радіослухачка: «Добридень! Я думала, що це відбувалося в минулому столітті, але сьогодні знову почула, як викладачі в школі бурчать на підлітків, мовляв, «дуже прогресивне і толерантне покоління, але до знань прагнення не має». А може це через те, що сучасних дітей вчать совкові викладачі, яким давно треба було вже поступитися місцем комусь молодшому? Скажіть, як може бути вирішене це питання?».

 

  Я особисто не знайомий з тим, хто поставив це питання, але мені так відчувається, що в ньому звучить певна критика на адресу школи, і, зокрема, вона пов’язана з віком вчителів. Я б сказав так, що, безумовно, це завдання вчителя - зацікавити і заохотити своїх учнів до навчання. Як це зробити?.. Нагороджувати, давати відчувати успіх, показувати власний приклад, будувати стосунки - це все методи заохочення та мотивації. Але… Я б не сказав, що проблема пов’язана з віком вчителів, тому що, за великим рахунком, що довше вчитель працює в школі, то глибший у нього має бути досвід. Мав рацію той учитель, який сказав: «Щоб дати комусь грами, треба носити у собі кілограми. А щоб у собі носити кілограми, треба через себе пропускати тонни». Якщо вчитель працює над собою, вік не є проблемою. І, навпаки, якщо вчитель не працює над собою, то навіть якщо він буде молодим, енергійним, він не зможе виконати тих обов’язків, які на нього покладає навчальна програма, і Бог насамперед. У нас багато молодих учителів, за віком молодих, які працюють в школі від 3-5 до 10 років. Але ми разом із цими вчителями багато вчимося, багато спілкуємося, і я б сказав, що не став би їх розмінювати на більш досвідчених або більш професійно виважених вчителів... Тому що це наша команда, яка вже сформована.